Українська мова глибока і багатогранна. Окремі її слова можна використовувати так, що вони «заграють» новими фарбами і несподіваними значеннями.
Серед прийомів, які застосовуються в літературі, потенціал української мови найкраще здатен розкрити каламбур. Подібна рима будується на фонетичній схожості слів і дозволяє замаскувати цензуру або тривіальність.
Зміст статті
Що означає слово «каламбур»?
Походження слова «каламбур» дотепер залишається спірним. За однією з версій, походження пов’язане з німецьким містом Келемберг, яке відоме своїми жартами, за іншою – з ім’ям графа Калемберга, який проживав у 17 -му столітті в Парижі.
Деякі історики вважають, що термін походить від італійського словосполучення calamo burlare, що в перекладі означає «жартувати пером».
Як би там не було, до кінця 17-го століття «каламбур» міцно вкоренився у французькій мові, а за часів Миколи Карамзіна потрапив в Російську Імперію.
Що таке каламбур?
Під каламбуром розуміється літературний прийом, при якому в одній фразі використовуються схожі слова з різним значенням. У більшості випадків він вживається з метою справити комічний ефект і висловити той сенс, який знаходиться під забороною.
У різні часи з його допомогою люди намагалися обійти цензуру або по-іншому передати значення слів, які в суспільстві вважаються непристойними. Іноді каламбур дає можливість висловити досить абсурдні ідеї або замаскувати банальність.
Завдяки такому прийому:
- повчальність перетворюється в мудрість;
- хамство – в жарт;
- нісенітниця – в загадкову глибокодумність.
На каламбурах часто будуються анекдоти або загадки, ними користуються гумористи для створення своїх монологів і навіть працівники рекламної сфери. Часто багатозначність слів в каламбурі створює незручні ситуації, а сам жарт може навіть образити співрозмовника.
Погодьтеся, не зовсім тактовно виглядає пропозиція сліпому поговорити «віч-на-віч» або повідомлення кривому, що він «кульгає» в будь-яких науках і знаннях.
Які види каламбурів бувають?
Залежно від характеру смислового зв’язку між словами виділяють три великі групи каламбурів:
«Сусіди» – відрізняються мирним співіснуванням грою слів і являють собою поєднання смислів зі схожим звучанням. Наприклад:
- «Ноги такої і талії немає у всій Італії»
«Маска» – в їх основу покладено поєднання слів, які мають полярні значення. Наприклад:
- «З вікна дуло. Штірліц вистрілив. Дуло зникло».
Тут двічі використовується слово «дуло», тільки в першому випадку під ним розуміється подих вітру, а в другому – деталь пістолета.
«Сім’я» – це комбінація перших двох видів каламбуру, при якій відбувається енергійне зіткнення слів, але при цьому значення одного з них не скасовує іншого. Зокрема:
- «І в нельотну погоду можна вилетіти зі служби»
Тут автор “пограв” з дієсловом «летіти».
Приклади каламбуру в літературі
Каламбури використовувалися ще за часів Київської Русі. У моду вони увійшли в 19-му столітті і стали широко використовуватися в прозових творах. Одним з відомих майстрів каламбуру є персонаж Козьма Прутков, афоризми якого до нашого часу залишаються свіжими і злободенними:
- «Легше тримати в руках віжки, ніж кермо влади».
Прославилися своєю грою слів майстра «срібного століття» – Аверченко, Оршер, Теффі, які у своїх розповідях широко застосовували каламбури для додання комічності.
Володимир Висоцький був відомий своїми каламбурами з групи «маска».
Більшість його шанувальників, напевно, чули афоризм:
- «Я добре засвоїв почуття ліктя, який мені тицяли під ребро».
Чимало гумористичних виразів належить поетові-сатирика Дмитру Мінаєву:
- «Область рим – моя стихія, і легко пишу вірші я».
Каламбури є навіть у таких знаменитих майстрів пера, як:
- Пушкін;
- Чехов;
- Салтиков-Щедрін.