Чому галактики схожі на тарілки?

Навіть багато дорослі час від часу задаються питаннями: що таке галактика і як вона виглядає? З великим сумом (або кому як) слід визнати, що наша галактика Чумацький шлях, подібно і іншим іншим, це не просто рій зірок, а більш-менш упорядкований рій обертаються навколо єдиного центру зірок, причому він майже зовсім плоский.
Багато хто звик бачити на нічному небі Чумацький шлях у вигляді своєрідної зоряної річки. Але пристрій галактик це чергова загадка природи з тих, які мають, звичайно, досить довге і складне наукове пояснення, але пояснення це страждає одним обов’язковим недоліком – воно зовсім непереконливо. У всякому разі, в абсолютно вільному від предметів космосі, де куди не кинь, всюди абсолютно однакова порожнеча, ніщо не завадило б зіркам крутитися в найрізноманітніших напрямках, навіть назустріч один одному.

Інше питання, що за такого стану справ в небесній механіці зірки неодмінно почали б стикатися в самому масовому порядку, вибухати, збивати сусідів з їх орбіт, і скінчилося б все найнеприємнішим чином. Приблизно як якщо на жвавому перехресті в центрі великого міста все водії раптом разом забули б правила дорожнього руху, а поліцейський інспектор якраз вирушив би перекусити в найближчу піцерію. Одні машини стали б виїжджати на зустрічну смугу, інші врізалися б в борта тих, хто намагався б проїхати з бічної вулиці, ще хтось серед утворилася звалища дав би задній хід і пом’яв опинився якраз на шляху чийсь новенький лімузин. Заодно розбили б вітрини і телефонні будки і, може бути, навіть побилися б з прибулим поліцейським нарядом.

Про збитки від подібної події, злучити воно насправді, краще і не думати. На щастя, в житті такого не буває. І не буває тому, що існують правила. Кожен точно знає, якою стороною їхати і куди повертати. А щоб нікому не спало на думку правила порушувати, існує дорожня поліція.

У космосі немає дорожньої поліції, але правила там дотримуються куди ретельніше, ніж у нас на Землі. Кожна планета або зірка знає, як можна літати, а як ні, і дотримується своєї раз назавжди встановленої орбіти із завидною постійністю. Причому відомо, що обертатися навколо зірки або будь-якого іншого центру можна тільки в одній площині. Або, принаймні, близько до неї. І в одну сторону.

На практиці це виглядає так. Припустимо, у зірки з’явилася одна планета-супутник. Ну, там, прилетіла звідкілясь. Вона стане обертатися навколо зірки по колу або, скоріше, по еліпсу – витягнутому колу.

Але ось з’явилася ще одна планета. В принципі, вона може, примостившись біля зірки, почати крутитися в будь-якій площині і в ту сторону, в яку захоче. Насправді ж її орбіта неодмінно піде паралельно або майже паралельно орбіті першої планети, і рухатися вона буде в ту ж сторону. Тільки відстань до зірки у нової планети буде побільше. Якщо планет виявиться три, чотири або ще скільки завгодно, вони теж так і вишикуються на своїх орбітах одна за одною. Тільки літати будуть з різними швидкостями. Так влаштована, наприклад, наша Сонячна система.

Те ж саме відбувається і з зірками. Тільки масштаби у зірок інші. Зібравшись в галактику, всі вони не тільки обертаються навколо загального центру, а й прагнуть робити це в одній загальній площині. Простіше кажучи, дай їм волю – вони б розтеклися тонкою плівкою, товщиною всього в одну зірку, як масло або нафту на водній поверхні, і кожна галактика мала б вигляд дуже тонкого майже зовсім прозорого диска.

Але ідеал, як відомо, недосяжний. На практиці всім зіркам просто не вистачає місця, і як вони не намагаються розтектися в площину, частина з них все одно утворює деяку помітну товщину. Причому ближче до центру товщина галактики більше, до країв ж вона убуває. По виду кожна галактика, включаючи і нашу, нагадує дві десертні тарілки, складені разом піддонами назовні.

Образ зовсім це не величний, однак вельми точно відображає реальний стан речей. Причому краю у цих тарілок завжди обламані найбезжаліснішим чином, часто шматки зірок стирчать звідти куди завгодно, загинаючи в сторону, протилежну обертанню всієї галактики.

Різні галактики видно з Землі по-різному. Одні можна спостерігати з ребра, і ось тоді видно, що схожі вони ні на що інше, як саме на дві тарілки. Інші розгорнуті до нас плазом і демонструють довгі зоряні хвости або батоги, що закручуються під дією обертання. Схоже, що деякі зірки, розташовані далеко від центру і на самих краях цих батогів, час від часу відриваються і відправляються далі в самостійне плавання. На щастя, до нашого Сонця така доля не загрожує, оскільки встановлено, що знаходимося ми десь якраз посередині: не дуже близько до центру, але і не на околиці. Воно й добре, все-таки не хотілося б відриватися від компанії і бовтатися по Всесвіту в повній самоті.

Посилання на основну публікацію