Чим відрізняється повне товариство від командитного товариства?

Підприємницька діяльність в Україні може здійснюватися громадянами, які утворюють товариства. Вони бувають двох основних видів – повні і командитні. У чому специфіка кожного з них? Чим відрізняється повне товариство від командитного товариства?

Що таке повне товариство?
Під повним товариством розуміється установа, яка створена відповідно до договору, укладеного між товаришами:

  • з метою спільного здійснення ними підприємницької діяльності від імені відповідної організації;
  • за умови забезпечення зобов’язань установи майном товаришів.

Людина може бути в складі тільки однієї організації відповідного типу. Повне товариство формується за допомогою підписання партнерами установчого договору. В даному документі фіксуються:

  • величина і структура складеного капіталу;
  • розмір і порядок коригування часток кожного з товаришів;
  • величина, структура і порядок інвестування вкладів в товариство;
  • відповідальність учасників за невиконання зобов’язань щодо інвестування вкладів.

Бізнес в формі повного товариства ведеться колегіально. Іноді в установчих документах фіксується механізм прийняття рішень більшістю голосів. Кожен з товаришів, так чи інакше, має право брати участь в обговоренні відповідних питань, а також вести бізнес від імені заснованої організації (якщо договором не встановлено інше). Однак перед укладенням угод товариш повинен буде отримати згоду на вступ в правовідносини від інших учасників об’єднання або мати довіреність, що підтверджує необхідні повноваження.

Кожен з товаришів, що заснували організацію розглянутого типу, зобов’язаний:

  • брати участь в розвитку бізнесу відповідно до умов, які визначені в установчому договорі;
  • проінвестувати не менше половини від встановленої частки вкладу в капітал організації до того моменту, коли вона буде зареєстрована, решта коштів – передати товариству в терміни, визначені договором;
  • погоджувати з колегами укладання угод від свого імені або в інтересах інших осіб, які схожі з тими, що формують предмет комерційної діяльності товариства.

Якщо учасник об’єднання порушить будь-яка з перерахованих правил, то його партнери будуть мати право вимагати від нього відшкодування збитків. Якщо вони виникнуть внаслідок неузгодженої угоди за участю інших осіб – то товариші можуть вимагати компенсувати збитки за рахунок тих коштів, що отримані партнером в рамках відповідної угоди.

Прибуток, так само як і збитки, в рамках повного товариства повинні розподілятися між його засновниками відповідно до пропорції, яка характеризує величину частки кожного в спільному капіталі організації, – якщо інші умови не прописані в установчому договорі або будь-якому іншому угоді між товаришами.

Важливо, щоб чисті активи товариства перевищували величину складеного капіталу або хоча б дорівнювали йому, – інакше засновники організації не матимуть законної можливості розподілити спільно отриманий прибуток.

Відповідальність товаришів по зобов’язаннях – субсидіарну. Якщо до організації приєднаються інші учасники (які не є, таким чином, їх засновниками), то за зобов’язаннями товариства вони стануть відповідати нарівні з іншими.

Якщо учасник організації буде зобов’язаний виплачувати борги, взяті на себе, то його частка в товаристві може бути використана в якості їх забезпечення – за умови, що іншого належить людині майна недостатньо для компенсації боргу. Величина частки активів в товаристві залежить від їх балансової вартості, яка визначається на той момент, коли кредитори звертаються до позичальника з вимогою про передачу активів підприємства в рахунок погашення позики.

Якщо частка на користь кредитора виділена з товариства – позичальник припиняє свою участь в бізнесі в якості товариша. Але ще протягом двох років він продовжує нести відповідальність за зобов’язаннями організації нарівні з колишніми партнерами.

Учасник товариства може бути виключений зі складу об’єднання в судовому порядку відповідно до одноголосним рішенням партнерів, прийнятим виходячи з об’єктивних підстав – наприклад, при порушенні людиною зобов’язань, які визначені договором.

Учасник товариства може вийти з бізнесу і за своєю ініціативою – написавши заяву про це. Зробити це потрібно за 6 місяців до припинення діяльності в якості товариша. Через поважні причини можливе зменшення даного терміну.

Що таке командитне товариство?
Командитне товариство, як і повне, є установою, створюваним в цілях об’єднання зусиль підприємців та спільного ведення бізнесу. Але в його складі присутній 2 групи партнерів:

  • повні товариші;
  • коммандітісти, або вкладники.

Діяльність перших здійснюється у відповідності з усіма розглянутими нами вище правилами. Тобто вони несуть повну відповідальність за зобов’язаннями організації, приймають ключові рішення в бізнесі.

У свою чергу, коммандітісти практично не беруть участь у справах товариства, але в той же час і не несуть відповідальності за прийняття рішень організацією, а також за її зобов’язання. Все, що вони роблять, – інвестують кошти під потенційний прибуток. Товариші ж отримують додатковий капітал, за рахунок якого стає можливим забезпечити зростання бізнесу.

Організації розглянутого типу також іменуються товариствами на вірі. Вони вважаються формами бізнесу, за допомогою установи яких підприємці можуть, виходячи з довірчих відносин з вкладниками, залучати додаткові інвестиції без істотних ризиків.

Різниця між повним товариством і командитним товариством

Головна відмінність повного товариства від командитного товариства в тому, що в діяльності першої організації не передбачено участь вкладників або командитистів: всі засновники або нові члени товариства несуть повну відповідальність за результати в бізнесі. У свою чергу, в командитному товаристві є вкладники, які відповідають за збитки фірми тільки в межах проінвестованих сум.

В іншому правова природа обох типів розглянутих організацій збігається. Вони мають однаковий статус у стосунках з партнерами. У повних товаришів, які входять до складу командитного товариства, – ті ж права і обов’язки, як якщо б відповідне об’єднання не передбачало участі командитистів в бізнесі.

Посилання на основну публікацію