На основі кирилиці і латиниці розвинулося багато національних алфавітів. Зараз, мабуть, ці дві системи знаходяться на «озброєнні» більшості країн.
«Конкурентами» є:
- арабська писемність (велика частина мусульманських країн);
- ієрогліфічне письмо (Китай, Японія);
- ряд алфавітів Південно-Східної Азії і Індії.
Чим відрізняється кирилиця від латиниці, і які риси у них спільні? Вивчення питання почнемо з короткого екскурсу в історію.
Походження кирилиці і латиниці
І кирилиця, і латиниця є прямими нащадками давньогрецького алфавіту, різниця тільки в часі «відокремлення» від алфавіту-батька. Для латиниці це став приблизно 7 століття до нашої ери – час становлення Риму як держави.
Одні лінгвісти вважають, що запозичення було прямим – від грецьких міст-держав півдня Італії (так звана Велика Греція), інші – що «посередником» виступила етруська писемність.
Кирилиця ж «утворилася» від грецької мови вже в раннє Середньовіччя – приблизно в 9 столітті нашої ери – і створювалася спеціально для знайомства язичницьких слов’янських племен зі східним християнством (православ’ям).
Таким чином, відмінність кирилиці від латиниці тому, що перша не є стихійним запозиченням, а написана ученими ченцями – Кирилом (від якого і отримала назву) і його братом Мефодієм.
Братам приписується ще один слов’янський алфавіт – глаголиця, який був поширений переважно серед слов’ян Центральної і Південної Європи.
Однак цей алфавіт, хоч і використовувався довгий час, все ж вийшов з ужитку, правда, зовсім недавно – ще в середині 20 століття в Хорватії глаголиця застосовувалася для релігійних цілей.
«Най-най» древнім пращуром як кирилиці, так і латиниці є древньофінікійське письмо (від якого і стався грецький алфавіт).
Щодо походження древньофінікійського письма ведуться наукові дискусії, а ось з приводу його нащадків питань немає: з цього алфавіту, крім кирилиці і латиниці, «народилися» ще й такі графічно далекі одна від одної писемності, як грузинська, вірменська, єврейська, арабська і цілий ряд тих, що зараз вже не використовуються.
Різниця між кирилицею та латинкою
Розібравшись з походженням кирилиці і латиниці, подивимося, чим вони різняться за внутрішнім наповненням. Перше, що впадає в очі, – це велика кількість першій-ліпшій нагоді кирилиці знаків для позначення шиплячих звуків – [ш], [ж], [ш].
Для деяких слов’янських мов (відомого великою кількістю шиплячих польського, наприклад) кирилиця була б краще латиниці, проте історично так уже склалося, що поляки разом з католицтвом запозичили з Рима і латинський алфавіт.
Ось і доводиться їм для позначення звуків [ж] і [ш] використовувати диграфи (тобто «двулітер’я») [rz] і [sz] або символи з наголосами або. Правда, у німців положення ще складніше: звук [ш] передається в їхній мові триграфом [sch].
Крім різних способів передачі звуків, відмінності існують і в ареалах цих буквених систем.
В епоху Великих географічних відкриттів Західна Європа, де домінувала латинська писемність, поширила свій вплив, а разом з ним і алфавіт, на величезні території у всіх частинах світу.
І зараз обидві Америки та Австралія пишуть виключно латиницею. Крім цього – Африка на південь від Сахари, багато країн Азії і більшість острівних держав.
Кирилиця ж, будучи спочатку алфавітом слов’ян, в Європі локалізована в православних слов’янських державах (зі своїми особливостями для кожної мови), а на території колишньої Російської імперії вона використовується у багатьох народів, для яких писемність була створена на початку 20 століття.
У деяких народів (казахів, киргизів, таджиків і ряду інших) кирилиця продовжує застосовуватися і після отримання союзними республіками незалежності в 1991 році.
Як і в Монголії: вона, хоч і не була в складі Радянського Союзу, підтримувала з ним настільки тісні економічні та політичні зв’язки, що в 1941 році древньомонгольське письмо було замінено на кирилицю.
Цей алфавіт також використовується і в ряді невизнаних або частково визнаних держав – в Абхазії, Придністров’ї та Південній Осетії.
Loading...
