Чи можуть камені стрибати?

З дна океану іноді піднімають дивовижні камені – їх називають стрибучими. Такий камінь, що лежить, наприклад, на палубі дослідного судна, може сам по собі раптом підстрибнути, але частіше просто тріскається, видаючи гучні клацання. Ці камені знаходять на серединно-океанічних хребтах, що складаються з вимерлих або ще діючих вулканів і тягнуться, як зрозуміло з назви, по серединам океанів, між розбіжними континентами. Головна відмінність стрибаючих каменів – висока насиченість бульбашками газу. Бульбашки вулканічних газів, переважно вуглекислого, займають у складі цих порід до 18 відсотків об’єму, що приблизно в 20 разів більше, ніж у звичайній застиглої базальтової лави.

Пухирці, застиглі в лаві на дні океану, під високим тиском, після підйому наверх, при знятті тиску, буквально розривають камінь – звідси і стрибки каменів, і їх мимовільне розколювання. Але чому лише деякі вулканічні породи, застиглі під водою, так насичені газом?
Відповідь на це питання знайшли французькі геофізики. Вивчивши будову підводних вулканів, вони прийшли до висновку, що магма, перед тим як вилитися назовні, найчастіше проходить витримку в так званій магматичної камері, де з неї встигає вийти газ. Якщо ж такої камери вулкан не має і магма виливалася відразу, без затримки, то газ залишається в ній і утворює бульбашки з великим внутрішнім тиском.

Посилання на основну публікацію