1. Моя освіта – реферати, конспекти, доповіді
  2. Музика
  3. Єдність сприйняття, мислення та уяви в музичній діяльності

Єдність сприйняття, мислення та уяви в музичній діяльності

Музичне сприйняття і музичне мислення як пізнавальні процеси мають продовження і розвиток в процесі музичного уяви. Це відображає загальну логіку вибудовування психічних пізнавальних процесів: сприйняття – мислення – уява, де уява розуміється як можливість людського мозку оперувати не тільки образами того, що було чи могло бути, а й чого ніколи не було і не може бути в принципі.
Уява поєднує в собі процеси відтворення й перетворення дійсності. У першій частині воно може збігатися з пам’яттю. Пам’ять і уява перебувають у відносинах діалектичної єдності і протилежності: пам’ять, відтворююча дійсність, завжди частково перетворює її, а уява, перетворюючи дійсність, спирається на механізми пам’яті, включаючи в уявні образи будь-якого ступеня фантастичності елементи того, що було насправді [10. С. 295].
Уява є основою будь-якого перетворення дійсності, тому що перш ніж зробити дії, що міняють дійсність, людина завжди вибудовує уявний образ таких дій. Як психічний процес уяву властиво будь-якій людині (і тільки людині), але його види та рівні істотно розрізняються. Одним з великих підрозділів видів уяви є пасивне і активне уяву (С. Л. Рубінштейн).
У нижчих і примітивних формах уява виявляється в мимовільної трансформації образів, яка відбувається під впливом малоосознанних потреб, потягів, тенденцій, незалежно від будь-якого свідомого втручання суб’єкта. Це пасивне уяву, яке супроводжує й випереджає будь-які дії, протікає в різних мріях і неясних фантазіях.
У вищих формах уяви образи свідомо формуються і перетворюються у відповідності з цілями, які ставить собі свідома творча діяльність людини [10. С. 199]. Це активне уяву, його вищий рівень. Всі творчу уяву, яке, в свою чергу, підрозділяється на наукове і художнє, належить до вищого рівня.
Музичне уяву являє собою різновид творчої уяви. Його можна умовно поділити на уяву композитора, виконавця і слухача. Це обумовлено різними видами художнього існування твору: 1) художня реальність, створена композитором; 2) базується на ній, але дещо інша реальність, що створюється інтерпретатором; 3) процес сприйняття і мислення слухача, що супроводжується більш-менш свідомим самостійним оперированием образами і створює ще одну, індивідуально-слухацьку художню реальність. «У всіх цих видах діяльності – створенні музики, її виконанні і сприйнятті – обов’язково присутні образи уяви, без роботи яких неможливе ніяка повноцінна музична діяльність», – пише В. І. Петрушин [8. С. 209].
Про неодмінну елементі творчості (а значить, і уяви) на будь-який, навіть самої примітивної стадії розуміння музики («перебуванні») пише М. Ш. Бонфельд [2].
Це свідчить про найтіснішого зв’язку музичного сприйняття, мислення та уяви. Якщо у сприйнятті, мисленні і уяві взагалі, в їх загальнопсихологічному розумінні, можна провести кордон, нехай досить умовну, між цими процесами, то стосовно до музичної діяльності така межа навряд чи можлива. Акт музичного сприйняття запускає механізми мислення та уяви, тому можна говорити про те, що закономірності музичного сприйняття поширюються на музичне мислення, і навпаки; всі вони діють і стосовно до музичного уяві. Відповідно до цього, будь-які види музичного сприйняття і мислення, що включають елементи уяви, розглядаються як творчість.
Незважаючи на тісний зв’язок уяви і творчості, не можна в односторонньому порядку розглядати творчість тільки як продукт уяви. С. Л. Рубінштейн вказує, що провідною в цьому процесі є зворотна залежність: «… Уява формується в процесі творчої діяльності. Спеціалізація різних видів уяви є не стільки передумовою, скільки результатом розвитку різних видів творчої діяльності. Тому існує стільки специфічних видів уяви, скільки є своєрідних, специфічних видів людської діяльності, – конструктивне, технічне, наукове, художнє, мальовниче, музичне і т. Д. Всі ці види уяви, що формуються і проявляються в різних видах творчої діяльності, складають різновид вищого рівня – творчої уяви »[10. С. 300].
Описуючи механізми уяви, С. Л. Рубінштейн називає такі елементи цієї своєрідної «техніки»:
– Комбінування, поєднання даних в досвіді елементів у нових, більш-менш незвичайних комбінаціях;
– Акцентуірованності деяких сторін відображуваного явища, яке перетворює його загальний вигляд;
– Зміна величин, збільшення і зменшення (литота і гіпербола), широко використовувані у фантастичному відображенні дійсності;
– Типізація, т. Е. Специфічне узагальнення, що звільняє образ від ряду частковостей, випадковостей і перетворювати одиничний образ в узагальнений;
– Іносказання, символізація як результат передачі узагальненого сенсу в конкретному образі [10. С. 306-307].

ПОДІЛИТИСЯ:

Дивіться також:
Мажоро-мінорна система