Театр Шекспіра

Театральне мистецтво Відродження досягло вершини у творчості великого англійського драматурга Уїльяма Шекспіра (1564-1616).

В історичних хроніках, комедіях і трагедіях він зумів висловити головні протиріччя своєї епохи. Герої його п’єс повною мірою усвідомили «зруйнований зв’язок часів», пережили випробування забуттям і славою, любов’ю і ненавистю.

Збурювані сильними пристрастями, вони до дна випили чашу страждань. Вперше на сцені був представлений людина не тільки як найбільше творіння Бога, але й як втілення темних пристрастей. Боротьба за владу і зрада, криваві злочини, безумство і каяття, сила торжествуючої любові і руйнує ненависть – ось коло тих проблем, які дозволяють герої шекспірівських творів.

Театр Шекспіра органічно поєднав кращі досягнення античного і середньовічного театрального мистецтва. Кожна наступна епоха черпала в його творчій спадщині щось цікаве і привабливе, співзвучне духу свого часу. Звернення Шекспіра до вічних проблем людського буття забезпечило його творінь безсмертя. Донині його п’єси займають провідне місце в репертуарі театрів різних країн. Зіграти принца данського Гамлета або палкого Ромео, мужнього Отелло або короля Ліра, Джульєтту або Офелію, Дездемону або леді Макбет – велика честь для будь-якого актора або актриси.

Воістину Шекспір ​​був і залишається «драматургом на всі часи».

Що ж являв собою театр Шекспіра? Як здійснювалися постановки п’єс на сценічних підмостках? Майже всі твори великого драматурга були поставлені в Лондоні на сцені публічного театру «Глобус», що розташовувався на південному березі річки Темзи. У ньому Шекспір ​​став основним творцем театрального репертуару, він же виступав як режисера-постановника. Іноді сам драматург виходив на сцену, виконуючи в спектаклях другорядні ролі (примари в «Гамлеті», слуг в комедіях).

Будівля «Глобуса» було збудовано в 1599 р і мало форму круглої дерев’яної вежі з розширюється підставою. Театр оточував рів з перекинутими через нього містками. Біля вхідних воріт стояли два стовпи з рекламними афішами. Над воротами височіла статуя Геркулеса, який підтримував на плечах небесну сферу зі словами римського письменника Петронія:

«Весь світ лицедійство».

Після пожежі 1613 театр був перебудований і став восьмикутним в плані. Він вміщував близько півтори тисячі глядачів. Заможна публіка займала сидячі місця в двох верхніх ярусах галереї, а в нижньому розташовувалися музиканти. Але основна частина глядачів дивилася уявлення стоячи на земляній підлозі в партері. Придворні й світські чепуруни за високу плату сиділи прямо на сцені. (Цей звичай пізніше був скасований королівським указом.)

Вікон у театрі не було, спектаклі розігрувалися тільки в денний час прямо під відкритим небом. Над частиною сцени іноді натягували тент – блакитний, якщо розігрувалася комедія, і чорний з золотими зірками, якщо грали трагедію. Під час вистави глядачі поводилися дуже активно. Так як сцена глибоко вдавалася в зал для глядачів, то вони мали можливість оточувати її з трьох сторін.

Публіка хотіла бачити захоплююче і святкове видовище, повне несподіваних поворотів, бурхливих пристрастей і кривавих поєдинків.

Життєві колізії і жахи смерті тут показували дуже мальовничо. Потоки крові проливалися на сцену з непомітно прихованих під одягом бичачих міхурів. Якщо помирав лиходій, то кров була червоного, а чорного кольору. По ходу вистави глядачі (їх велику частину складали прості городяни) бурхливо коментували вчинки персонажів, обговорювали зовнішність і костюми акторів. Таким чином, вони самі ставали безпосередніми учасниками вистави.

Сценічна дія супроводжувалося постійною зміною майданчиків, на яких знаходилися актори. У дальній частині сцени розігрувалися епізоди, що відбувалися в замкнутому просторі. У задній стіні мався проріз, зазвичай закритий завісою. Коли вона отдергивают, було видно невелике приміщення, що служило печерою, спальнею або монастирської келією. П’єси Шекспіра, написані в розрахунку на безперервність і швидкість дії, на сцені розігрувалися вкрай стрімко. Один за іншим епізоди змінювали один одного.

Характерною особливістю театральних постановок було мінімальне використання декорацій.

Вони включали лише самий необхідний реквізит: стіл, стільці, статуї, корони, мечі, носилки, труну, макети відрубаних голів… Шматок дерну або пара дерев позначали сад або ліс. Трон символізував палац, а молитовна лава – церква. Іноді вивішувався розмальований задник із зображенням панорами міста. Морські бурі зображували за допомогою декількох акторів, стрімко пробігають по сцені в мокрих плащах. Глядачів нітрохи не бентежила убогість сценічної обстановки. Їх багата уява без праці домальовував все інше. Головне увага була прикута до пристрасним промовам акторів.

Слід особливо підкреслити роль поетичного слова в театральних постановках Шекспіра. Театр того часу найменше показував, але він міг про все розповісти на мові:

  • поетичних метафор;
  • несподіваних порівнянь;
  • чергувань віршів і прози.

Пам’ятаєте, які поради дає Гамлет, звертаючись до акторів? Критикуючи пихатий пафос промов, коли актори намагалися самого «Ірода» і рвали «пристрасть у шматки і жмути до захоплення стоячих місць», Гамлет викладає ті принципи сценічної мови, які, на його думку, роблять гру акторів найбільш переконливою і правдоподібною:

«… Без зайвої скутості, але в усьому слухайтеся внутрішнього голосу. Рухайтеся в згоді з діалогом, говорите, слідуючи рухам, з тою тільки застереженням, що це не виходило з меж природності. Кожне порушення міри відступає від призначення театру, мета якого в усі часи була і буде: тримати… дзеркало перед природою, показувати доблесті її справжнє обличчя і її поточному – ницості, і кожному століттю історії – його неприкрашений вигляд».

Театр Шекспіра нерідко називають театром актора. Це твердження абсолютно вірно. Голос актора, його міміка і пластика, темперамент і сила почуттів заворожували публіку або шокували її в жах. Трупа акторів була невелика і становила від 8 до 14 осіб. Жіночі ролі виконували молоді юнаки, причому робили це, як свідчать сучасники, вельми майстерно, використовуючи різні хитрощі.

А якщо хлопчик не володіє даром
По-жіночому сльози лити, як на замовлення, –
Йому послужить цибулина службу:
У хустку приховати, піднести до очей –
І сльози будуть капати проти волі.

На допомогу їм також приходили розкішні жіночі шати, прикраси, білила і різнокольорові перуки…

Гра акторів включала також спів і танці, які надавали театрального дійства святковий характер. Особлива роль відводилася костюмам, які були покликані підкреслити суть персонажа і внутрішній стан його душі. В костюмі важливо було все:

  • форма;
  • колір;
  • символічні деталі.

(Наприклад, суниця, вишита на хустці Дездемони; запашна рукавичка Джульєтти; Офелія зауважує спущені панчохи Гамлета.)

Чимале значення у виставі мала музика, яку автор враховував вже в ході написання п’єси. На сцені шекспірівського театру «Глобус» голосно гриміли труби, сповіщаючи про виходи коронованих осіб і про поєдинках. Оглушливо били барабани і грали дудки, передаючи звуки кривавих битв. По ходу п’єси звучали рев оленів, солов’їні трелі, крики півня або зозулі. В обов’язки акторів входила гра на музичних інструментах: гобоя, скрипках, лютнях, тамбурин і барабанах. Звукове та зорове оформлення спектаклю доповнювали грім і блискавка, ніч, темрява, поява привидів, зловісні звуки:

Ніч темна, безмовна глушину ночі,
Той годину нічний, коли згоріла Троя,
Коли кричить сова і виє пес,
І примари виходять з могил…

«Генріх VI»

Неможливо переоцінити значення творчості Шекспіра для розвитку театрального мистецтва. Його по праву вважають першим драматургом світового театру, який узяв таємницею «драматичного чарівництва» (О. С. Пушкін).

Посилання на основну публікацію