Образотворче мистецтво Київської Русі

Особливу історичну і художню цінність представляють мозаїки і фрески Софії Київської. Унікальний ансамбль творів монументального живопису (260 м2 мозаїки і близько 3000 м2 фресок) і сьогодні захоплює своєю пишністю і досконалістю техніки виконання. Велично і урочисто, спокійно і стримано поглядають зі склепінь, стін, куполів, хору і сходових переходів образи апостолів, архангелів, євангелістів і святих воїнів. У їх суворих і строгих ликах передані напружена духовне життя, глибока переконаність в істинності християнської віри, готовність до самопожертви. Вихоплені з напівтемряви променями сонячного світла або мерехтливих свічок, переливаються на золотому фоні безліччю відтінків зеленого, синього, коричневого і червоного кольорів, вони здатні були призвести найсильніше враження.
Згідно з каноном, в дзеркалі центрального купола мозаїка Христос Пантократор (Вседержитель), а навколо нього – фігури чотирьох архангелів (в даний час одна з них мозаїчна, а три інших, на місці втрачених, написані художником М. А. Врубелем олійними фарбами).
У конхе центральної апсиди (Напівкупол, перекриває апсиду) – мозаїчне зображення Богоматері Оранти (молиться) з широко піднесеними руками. Оточена мерехтінням золотої смальти, одягнена в святкові синьо-золотисті одягу, спадаючі майстерно переданими складками, вона піднімається над вівтарем і справляє незабутнє враження на присутніх своєю внутрішньою силою, впевненістю і мудрістю. Спокійний і урочистий лик, захищаючий жест рук сприймалися не тільки як образ моління, а й уособлення заступництва хрещеного народу, захисту граду і держав. Не випадково в народі Богоматір Оранту називали Нерушимою Стіною і вірили, що до тих пір, поки буде ціла Оранта, стоятиме Київ – «матір міст руських».
У фрескових розписах створені образи, виняткові за силою емоційного впливу і одухотвореності. Найбільш цікавий був груповий портрет сім’ї князя Ярослава Мудрого, засновника Софійського собору в Києві, розміщений на трьох стінах західній частині центрального нефа. На колись великої композиції був зображений сам великий князь з дружиною, синами і дочками, які передають модель Софійського собору Ісусу Христу, що сидить в центрі на троні. Нині збереглися тільки замикають цю урочисту процесію зображення смиренно ступающих зі свічками в руках княжих дочок, що несуть в храм божественне світло Премудрості і Істини нової віри. Фігури в багатих шатах не позбавлені індивідуальних портретних рис відчутно різняться за зростом (так художник передав різницю в їх статусі, відповідному віком князівен).
Є в соборі і сцени повсякденного життя князів, їх світських розваг: гучні бенкети, танці, поєдинки, полювання на вовка і барса, цькування ведмедя. На сходових переходах, ближче до князівським хорам, відображені гри на константинопольському іподромі, циркові вистави за участю скоморохів, ряджених, акробатів, флейтистів і танцюристів. Серед них можна побачити наїзника на верблюді і музиканта, готового в будь-яку хвилину вдарити смичком по струнах.
Найбільш ранні ікони, створені до XI-XII ст., Відрізняє спільність характеру зображень: монументальність, лаконізм, узагальненість, особлива величавість і міць. Перші ікони – це великі настінні образи або входять до вівтарну перешкоду. Створювали їх майстри були вихідцями з Візантії, у яких російські іконописці переймали досвід.
Ікона Святих апостолів Петра і Павла, що відбувалася з Софії Новгородської, вражала величезними розмірами (236 х 150 см), пишністю оздоблення, ошатністю срібного окладу, який представляв собою один з кращих зразків декоративно-прикладного мистецтва. Апостоли, закарбовані в повний зріст, з притаманними їм атрибутами (Павло – з книгою, Петро – з ключами від раю, сувоєм і посохом – символом влади), представлені в момент передачі закону, благодаті. Жест притиснутою до серця руки Павла передає мотив глибокого і сокровенного почуття, а ораторський жест руки Петра являє образ переконаного проповідника християнства. Величні пози, узгодженість легкого руху фігур, тонкі колірні поєднання синіх, вишнево-рожевих і жовто-оливкових тонів, вишукані драпірування каскадом спадаючих святкових шат, безсумнівно, видають почерк неабиякого художника.
Виконані в традиціях Київської Русі, ікони XII в. – «Спас Нерукотворний», «Ангел Золоті Влас» – ще відрізняються лаконічністю і стриманістю, але в них вже немає тієї аскетичної суворості, яка була притаманна візантійським іконам.
Зображення Ліка Спасителя із золотим німбом зазвичай прикрашало військові стяги новгородських князів. Особлива виразність образу на двосторонній іконі «Спасу Нерукотворного», безсумнівно, зосереджена у величезних очах і міцно стиснутих губах. Ікону відрізняють дивовижна стриманість у підборі кольорів, тонкі, майже невловимі переходи від світла до тіні, ідеальна симетрія, математично вивірена точність композиції.
У задумливому і сумне виразі обличчя на іконі «Ангел Золоті Влас» передані щира доброта і смиренна лагідність, стали зримим втіленням ідеалу краси для художників того часу. Яскраво-червоний плащ, куточок якого видно знизу, рум’янець щік, укрупнення риси лику, і особливо очей, красиві хвилясте волосся з золотими нитками надають іконі особливу чарівність.
В цілому мистецтво Київської Русі стало фундаментом для подальшого розвитку регіональних шкіл і створення в подальшому загальноруського художнього стилю.

Посилання на основну публікацію