Музика, танець і пантоміма древніх людей

Крім основних видів образотворчого мистецтва і архітектури, в надрах первісної культури оформилися початку танцю, музики і театру. Життя первісної людини не була настільки одноманітною і безрадісним, як це може здатися сучасній людині.
По всій імовірності, самій ранній формою театрального мистецтва була пантоміма, за допомогою якої можна було пластично зобразити сцени полювання з метанням списа й стрільбою з лука, весь землеробський процес (від сівби до збирання врожаю), різноманітні обряди і церемонії. У той же час в надрах пантоміми зародилося музичне мистецтво. Необхідною умовою життя наших далеких предків була злагодженість колективної праці, а тому в основі їх спільних дій лежав ритм, облегчавший трудові процеси. Особливо яскраво він проявлявся в хорових танцях, де найпростішим «інструментом», що забезпечували ритмічну основу танцю, ставав людський голос, народжується найпростішу мелодію. Таке поєднання музичного та пластичного почав, виражене у найпростішій пантомімі, зайвий раз підтверджує синкретичний характер первісного мистецтва.
Інший, не менш важливою причиною виникнення музичної творчості стало наслідування звуків навколишньої Природи. Первісна людина вважав, що за допомогою звуків, що імітують голоси природи (грім, падаючі камені, що ллється вода, крики птахів і рев вмираючого пораненого звіра), він може домогтися успішного полювання чи багатого врожаю. Відомо, що інстинктивний мелодійний дар властивий не тільки людині: він прекрасно і тонко розвинений, наприклад, у птахів. Але тільки людина стала свідомим творцем музики.
З часом до цього природного звуконаслідуванню додалися й чисто людські інтонації (природні крики, вигуки, найпростіші поспівки), в яких вже можна було виділити мотиви з чітко зафіксованим становищем висоти звуку. І нарешті, з’явилися наспіви, в основі яких лежало багаторазове повторення різних інтонацій з певним інтервалом. Таким чином, головними умовами народження музики як виду мистецтва стали художній дар людини, її здатність, а головне, потреба мислити й переживати за допомогою музичних образів.
Ритмічним супроводом хорового танцю міг бути не тільки голос. Ритмічно постукуючи по яких-небудь предметів або знаряддям праці, первісна людина таким чином використовував їх як найпростіші музичні інструменти. Наочним підтвердженням цієї теорії походження і розвитку музики в епоху пізнього палеоліту служить найдавніший музичний комплекс з кісток мамонта, виявлений біля села Мезин в Чернігівській області в Україні. Трубчасті кістки з бічними отворами, по всій вірогідності, служили для відтворення музичних ударно-шумових або ритмічних звуків. Найпростіші флейти, свистки і сопілки були знайдені і при розкопках палеолітичних поселень у Франції, Чехії та Угорщини.
А що представляли собою першу танці давнину? Вони були ще далекі від того, що ми сьогодні називаємо цим звичним словом. Різноманітними рухами і жестами людина передавав враження від навколишнього світу, відображаючи в них свої відчуття, настрої і душевний стан. Появі танцю сприяли ритмічні рухи, що повторювалися під час полювання або інших видів трудової діяльності первісної людини. Спочатку вони носили примітивний
характер і більше нагадували найпростіші гімнастичні вправи. Скажені перегони, імітація повадок тварини, прітопиванія ногами, виразні жести рук – все це передумови для виникнення танцю. Мисливці вірили, що імітація звичок тварин здатна впливати на успішне завершення полювання. Дотепер у деяких народів збереглися такі наслідувальні танці. Наприклад: у австралійських племен – танці «метелики», «жаби» і «кенгуру»; у бразильських індіанців – «риб’ячі» пляски і танцю «кажана»; у північноамериканських – «ведмедя» і «бізона», а на півночі Росії – танці «утушек», «лебідок», «оленя».
Існували й войовничі танці, пов’язані з магічними ритуалами, зміцнює віру в перемогу над ворогом. Життя в оточенні незрозумілих, чудесних і грізних сил природи як би змушувала первісної людини поклонятися численним духам, яких необхідно було задобрювати. Розрізняли також похоронні танці та танці-заклинання. На стінах печер в Іспанії збереглися давні схематичні розпису попарно танцюючих жінок в колоколообразний спідницях. Всі пари (їх чотири) дані в певному нахилі, передавальному характер руху.
Найважливішими засобами організації ритуальних дій були пантоміма, мисливські маскування, мисливські та тотемічні танці. Мисливські маскування переслідували єдину мету: обдурити тварина і забезпечити успішне полювання. При цьому людина створював художній образ, а лише імітував повадки тварини. Мисливська танець зазвичай розігрувалася за певним сценарієм і могла відтворюватися кілька разів. Вона супроводжувалася звуками барабанів і тріскачок, а також співом присутніх, які одночасно були і глядачами. Тотемічна пляска припускала виступ перед глядачами в костюмі і масці тотема – тварини або рослини, що був предком-покровителем даного племені.
Величезне значення набувало акторська майстерність виконавця, що демонстрував узагальнені риси тотема. На відомому наскальном зображенні людини-звіра під назвою «Чаклун» він представлений в досить дивній позі: його тулуб розташоване горизонтально, як у звіра. Задня частина тіла, і особливо ноги, – цілком «людські», добре промальовані ікри і ступні з пальцями. Однак ззаду видно пишний, як у лисиці, хвіст. Передні кінцівки важко назвати руками – скоріше, це звірині лапи. Особливо цікава голова «Колдуна», над якою підносяться величезні оленячі роги, а з боків стирчать широко розставлені звірині вуха. На глядача в упор дивляться по-звірячому дикі очі з палаючої крапкою всередині, ніс бородатого чудовиська нагадує дзьоб птаха. Найімовірніше, перед нами людина в тотемической масці, виконуючий ритуальний танець.
Таким чином, в первісний період зароджується мистецтво, закладаються основи художньої творчості, що визначили подальші шляхи розвитку світової художньої культури. У первісному мистецтві художній образ стає основним засобом відображення і пізнання навколишнього світу.

Посилання на основну публікацію