Музична культура Візантії

Візантійська музична культура відрізняється виразністю і самобутністю. Про високе призначення візантійської музики говорив один з найзначніших отців церкви, єпископ Константинополя Іоанн Златоуст (між 344 і 354-407 рр.):

«Ніщо так не підносить душу, ніщо так її не окрилює, віддаляє від землі, не звільняє від тілесних уз, так не наставляє у філософії і не допомагає досягти повного презирства до житейських предметів, як узгоджена мелодія і кероване ритмом божественний спів».

Основним видом церковного піснеспіви був тропар (грец. «Тропос» – стиль, характер, лад, тональність).

Він виник, мабуть, у II ст. в грецькому пісенному мистецтві. З X ст. тропарів стали називати стихирами. Це були музично-поетичні імпровізації на біблійні сюжети або тексти.

Тропарі складалися до усіх свят, урочистих подій, до днів поминання святих. Близькі до світської народної музики, вони стали важливою частиною богослужіння. Широке поширення отримали і гімни – піснеспіви про християнських мучеників, які виникли спочатку поза церковної музики.

Завдяки своїми художніми якостями і загального визнання гімни стали використовуватися в християнських ритуалах.

Починаючи з VII ст. найпопулярнішим жанром стає канон – складна музично-поетична композиція, яка виконується під час ранкової служби.

Історія візантійської музики ознаменована також введенням нотного листа, який дозволив з точністю записувати і відтворювати мелодію. За допомогою особливих знаків вказували, в якій тональності слід виконувати музичний твір, де підвищувати або знижувати звук, де прискорювати або сповільнювати темп музики.

У Візантії існувала і світська музика, яку можна було почути:

  • під час урочистих прийомів у палацах імператорів;
  • під час масових видовищ на іподромі;
  • під час народних свят, галасливих процесій і бенкетів.

У цілому для музичної культури Візантії були притаманні емоційність і урочистість, які гармоніювали з святковістю і розкішшю богослужіння.

Посилання на основну публікацію