Мистецтво радянського періоду

Після Жовтневої революції 1917 р одним з перших заходів уряду у відношенні мистецтва був так званий план монументальної пропаганди. Згідно з ним пропонувалося створення творів, що прославляють дух революційної епохи, що наочно демонструють переваги нової соціалістичної життя, зрозумілих найширшим масам. У 20-30-ті рр. ХХ ст. були створені твори, що стали на багато десятиліть класикою радянського образотворчого мистецтва.

До пріоритетних жанрам живопису ставилися історичні багатофігурні композиції, що розповідають про героїчні і трудові будні Країни Рад, що показують той моральний ідеал, до якого повинен був прагнути кожна людина. Картини художників Б. М. Кустодієва «Більшовик» (1920), К. Ф. Юона «Нова планета» (1921), А. А. Дейнеки «Оборона Петрограда» (1927), К. С. Петрова-Водкіна «Смерть комісара »(1928), М. Б. Грекова« Тачанка »(1925) і« Сурмачі Першої Кінної »(1934), Б. В. Йогансона« Допит комуністів »(1933) наочно відображали ідеї побудови нового суспільства, прославляли подвиги полум’яних революціонерів.

Не менш виразні образи були створені і в скульптурі. У композиціях І. Д. Шадра «Булижник – зброя пролетаріату» (1927), А. Т. Матвєєва «Жовтень» (1927), В. І. Мухіної «Крестьянка» (1927), С. Д. Лебедєвої «Портрет льотчика Валерія Чкалова »(1936) в узагальненій художній формі втілювалися поняття, які стверджували ідеали революції, героїчний і трудовий подвиг робітників, червоноармійців, селян, відомих діячів радянської держави. Мистецтво успішно вирішувало завдання агітаційної пропаганди, повною мірою втілювало принципи соціалістичного реалізму, який вимагав від художника «правдивого, історично конкретного зображення дійсності в її революційному розвитку».

Одним з найвідоміших творів радянської епохи стала скульптурна композиція Віри Гнатівна Мухіної (1889-1953) «Робітник і колгоспниця», що прикрашала радянський павільйон на Всесвітній виставці в Парижі 1937 Своє головне завдання автор бачила в передачі «ідеалів нашого світогляду», створення « образу людини вільної думки і вільної праці ». Тим часом за зовні плакатної трактуванням робітника і колгоспниці вгадувалося нове, більш глибокий внутрішній зміст.

Зазвичай двохфігурною скульптурні групи будувалися на пластичному контрасті або на принципі додатковості (наприклад, сидячи і стоячи фігури – пам’ятник Кузьмі Мініну і Дмитру Пожарському І. П. Мартоса), що йде і стоїть, падаючий і встає (наприклад, групи Е. В. Вучетича в меморіальному комплексі на Мамаєвому кургані у Волгограді). В. І. Мухіна запропонувала зовсім іншу пластичну інтерпретацію, засновану на збігу внутрішнього змісту образів, коли персонажі майже повністю повторюють жести і рухи один одного (так званий «хорової принцип» в скульптурі, висхідний до давньоруської живопису, що підкреслює спільність мети і дії, єдність устремлінь і доль). Автором був створений ідеальний образ-символ, багато в чому сприяв утвердженню авторитету Радянського Союзу на світовій арені.

Пластична виразність цього пам’ятника полягала не стільки в красі його монументальних форм, скільки в стрімкому і чіткому ритмі вольового жесту, в точно знайденому потужному русі вперед і вгору. Дійсно, тема нестримного руху вперед придбала тут особливу силу і художню виразність. Запозичена з античного мистецтва, вона була доповнена оригінальними творчими знахідками. Наприклад, розвівається за спиною колгоспниці шарф посилював враження природного живого руху (вага шарфа досягав 5 тонн). Многозначітелен жест чоловічої руки, повернутою вниз розкритою долонею, який сприймається як символ єдності і могутності мільйонів трудящих. До найдрібніших деталей автором були продумані всі можливі ракурси її сприйняття. Так, при огляді композиції спереду створювалося враження суворої стриманості та урочистого величі від мірної, впевненої ходи скульптур, при огляді ззаду здавалося, що фігури стрімко відлітають вгору. При круговому обході наростала динаміка руху, що підсилюється за рахунок вихрових потоків складок одягу.

«Робітник і колгоспниця» – це не тільки значне художнє, але й інженерне досягнення свого часу. Перед скульптором стояло завдання створення композиції небувалих масштабів з нового, ніколи до цього не вживалася матеріалу – нержавіючої хромонікелевої сталі з підвищеним світловідображення. Сумніви автора швидко розсіялися: особливо міцна «сталь виявилася чудесним матеріалом великої ковкості», дивно податливим в обробці, який забезпечив граничну чіткість у побудові образів, що дозволив подолати враження тяжкості і зробити статую легшою.

Унікальна величезна статуя (висотою до кінця серпа 23,5 м і загальною вагою майже 7 5 т) була зібрана в рекордно короткі терміни, трохи більше ніж за рік. У її спорудженні брали участь 160 чоловік. Монтаж монумента зажадала застосування унікального методу контактного точкового електрозварювання, винайденого П. Н. Львовим. Складність полягала ще й у тому, що вперше невелику гіпсову модель турбувалися перевести в 24-метровий сталевий оригінал. Скульптуру доводилося кілька разів переробляти, іноді невдалу деталь цілком вирізали автогеном і тут же на око «ліпили» зі сталі. Чимало довелося попрацювати над серпом і молотом, які повинні були бути видні схрещеними звідусіль.

По закінченні Всесвітньої виставки статуя «Робітник і колгоспниця» була перевезена до Москви і встановлена ​​перед північним входом на ВДНХ (зараз Всеросійський виставковий центр). З тих пір вона стала чи не найпопулярнішим символом радянської держави, незліченну кількість разів відтвореними на плакатах, обкладинках книг, значках і медалях, заставках кінофільмів (емблема студії «Мосфільм»). В даний час скульптурна композиція В. І. Мухіної після серйозної реставрації знову встановлена ​​на колишнє місце. Палає вогнем зруйнований Севастополь … Багряне небо з чорними клубами диму нависло над головами зійшлися в смертельній сутичці радянських моряків і солдатів вермахту. Йде жорстокий рукопашний бій не на життя, а на смерть … На передньому плані в повний зріст, в стрімкому русі зображений чорноморець, що кидає зв’язку гранат. Його постать сповнена незвичайної сили і народжує враження небувалою нищівної майбутнього удару. Трагічну ноту вносить в картину образ убитого в бою, вмираючого матроса. Він падає на камені бруківки, з його рук уже вислизає гвинтівка, але у всьому тілі відчувається стрімкий рух вперед. Скільки нестримної люті і сміливого пориву передано в атаці матросів, виступаючих єдиним фронтом! Цим захисникам міста смерть не страшна. Зовсім інакше показані протиборчі сили ворогів, що рвуться до берега. Автор використовує своєрідний композиційний прийом: краєм картини, за яким мимоволі відчуваєш присутність людей, зрізає багнети і фігури невеликої групи німців.

Композиція картини, розгорнута по горизонталі і дана в різких ракурсах фігур, допомагає передати особливу напруженість бою, запеклість смертельної сутички з ворогом. Колорит полотна побудований на контрастах кольору і світла, протистоянні силуетів на тлі палаючого міста, драматичному поєднанні білого, чорного і червоного кольорів. На тлі червоного полум’я пожарища, багряного неба і темних фігур фашистів з їх підбитим технікою контрастно виділяються захисники міста морської слави у білій парадній формі. Переможний біло-червоний колір підсилює емоційний оптимістичне звучання картини. В цілому вона сприймається як скорботна і одночасно велична епопея про героїчний подвиг доблесних захисників Вітчизни, котра висловила весь спектр патріотичних почуттів кожної радянської людини.

Посилання на основну публікацію