Архітектура італійського Відродження

Прагнення зодчих до відродження класичних античних традицій, створенню світлих і гармонійних споруд, що виражають раціональність, чіткість і ясність, стало характерною особливістю архітектури італійського Відродження. У той же час це зовсім не означало, що пошуки нових форм були припинені. Навпаки, вони видозмінювалися і варіювалися, що в кінцевому рахунку призвело до створення нового архітектурного стилю.
В епоху Раннього Відродження (XV ст.), Коли ще сильні були риси середньовічної готики, основна увага зодчих було зосереджено на розробці центрально-купольних храмових споруд і міських палаців – палаццо. До початку XVI ст. в архітектуру починають проникати нові ідеї, зачепили головним чином композиції і оформлення фасадів. В якості організуючого і декоративного начала широко використовувалися ордерні елементи і пишний декор. Саме в цей час в Італії формується велична і монументальна архітектура, що поклала початок архітектурі бароко.
У світову історію архітектури епоха Відродження вписала блискучі імена Ф. Брунеллески, Л. Б. Альберті, Д. Браманте, Мікеланджело, Я. Сансовіно, А. Палладіо.

Посилання на основну публікацію