Загальна характеристика стратегічного управління

Поняття стратегічного управління

Поняття стратегічного управління з’явилося в практиці ведення бізнесу в 60-70х рр ХХ століття. Стратегічний підхід означає управління підприємством в довгостроковій перспективі. Він дозволяє підприємству успішно функціонувати в складній, багатоскладовий і мінливої ​​конкурентному середовищі. Провести відмінність між стратегічним, оперативним і нормативним менеджментом стало необхідно тоді, коли умови ведення бізнесу в ринковій економіці стали змінюватися (початок 50-х р.р. ХХ століття), тобто коли для бізнесу стало недостатньо тільки планування бюджету на довгий термін і контролю за виробництвом. Конкуренція більше не дозволяла припускати стабільну зовнішнє середовище для підприємства, і з’явилася необхідність у виробленні стратегії. Загострення конкуренції стало умовою переходу військового терміна «стратегія» в економіку. Суть переходу до стратегічного управління полягає в перенесенні акценту з внутрішнього середовища підприємства на зовнішнє оточення для того, щоб вчасно і адекватно реагувати на ті зміни, які там відбуваються. Стратегія розробляється і здійснюється на вищому рівні управління.

Стратегічне управління визначається як спирається на людські ресурси управління, яке коригує своє виробництво в залежності від потреб споживача, якому властиві гнучкість регулювання і своєчасні зміни всередині організації, щоб відповідати викликам зовнішнього середовища і досягти конкурентних переваг; в поєднанні всі дані дії дозволяють підприємству вижити і досягти своїх довгострокових цілей.

Предмет і об’єкт стратегічного управління

Об’єкти стратегічного управління:

  • власне організація в цілому;
  • важливі господарські підрозділи всередині організації;
  • функціональні зони організації.

Предмет стратегічного управління:

  • Питання, які безпосередньо стосуються генеральної мети підприємства;
  • Питання, пов’язані з одним з елементів в структурі організації, якщо він потрібен для реалізації цілей, але зараз у підприємства його недостатньо або він повністю відсутній;
  • Питання, що стосуються взаємодії з непідконтрольною зовнішнім середовищем.

Найчастіше в стратегічному управлінні вирішуються саме питання з останньої категорії. Тому для успішного стратегічного планування необхідно добре орієнтуватися в тому, які саме фактори зовнішнього середовища впливають на роботу організації. Але для оперативного реагування на зміни зовнішнього середовища потрібно знати ті ресурси, якими організація володіє в даний момент, так що без аналізу внутрішнього середовища стратегічне планування так само неможливо.

При розробці стратегії менеджеру необхідно відповісти на ряд питань, основною з яких звучить так: «Який ми хочемо бачити компанію через n-ну кількість часу (півроку, рік, 5 років)?» Це питання тягне за собою наступний: «Якими ресурсами ми володіємо в даний момент? »І слідом за ним виникає питання:« Якими методами ми будемо оперувати, щоб досягти мети? »

Перше питання відображає одну з важливих особливостей стратегічного управління – орієнтацію на майбутнє. Друге питання відображає необхідність збору інформації про всі областях функціонування організації для аналізу минулих проблем, нинішнього положення і планування на майбутнє. Третє питання пов’язаний з реалізацією обраної стратегії і неминучою коригуванням відповідей на всі три перерахованих вище питання.

Отже, сутність стратегічного управління полягає в складанні та втіленні на практиці стратегії організації, яка заснована на постійному контролі й оцінці змін в діяльності організації для збереження здатності виживати в непідконтрольною і непередбачуваною конкурентному середовищі, а також ефективно функціонувати в ній.

Принципи стратегічного управління:

  • Науковість підходу. При плануванні використовується безліч статистичних даних та аналітичних методів, таким чином в роботі поєднується кілька наук.
  • Творчість. Незважаючи на максимальне наближення до науковості в роботі, менеджер не повинен забувати, що конкурентне середовище – непередбачувана, а значить, часто реакція на зміни в ній повинна містити елемент імпровізації і гнучкості.
  • Цілеспрямованість. Розробка стратегії і постійний аналіз і облік даних повинні бути орієнтовані на виконання глобальної мети організації (тобто, місії). Це звужує коло роботи і забезпечує краще функціонування підприємства.
  • Гнучкість. Чи означає коригування планів в залежності від змін в умовах функціонування організації. Без гнучкості жодна стратегія не зможе вчасно відреагувати на зміни зовнішнього чи внутрішнього середовищ.
  • Обумовленість. Для втілення стратегії на практиці необхідно створити для неї умови, при яких вона стане реалізованої. Для цього зміцнюють організаційну структуру, розробляють систему мотивації для персоналу, покращують механізми управління.
Посилання на основну публікацію