Структура і процес розвитку конфлікту

Конфлікт являє собою впорядковану структуру соціальної взаємодії. Дана структура передбачає виділення ключових елементів, серед яких учасники конфлікту, ресурси конфліктного протистояння, причинне поле конфлікту, наявність сил, безпосередньо в боротьбі не беруть участь, але в її результаті зацікавлених, інтереси і прагнення опонентів, умови, в яких конфлікт реалізується.

Ключовими елементами структури конфліктної взаємодії є:

  • об’єкт конфлікту;
  • предмет конфлікту;
  • суб’єкти конфлікту;
  • умови конфлікту, соціальне середовище.

Об’єкт конфлікту

Кожен конфлікт має свої причини, виникає через необхідність задоволення будь-яких потреб. Цінність, яка таку потребу здатна задовольнити і через володіння якої виникають конфлікти і є його об’єктом. Об’єктом конфлікту можуть бути матеріальні, духовні та соціальні цінності. Наприклад, найпростіший варіант міжособистісного конфлікту – сварка дітей через іграшки в дитячому саду. У цьому випадку об’єктом конфлікту є іграшка як матеріальна цінність.

Предмет конфлікту

Характер конфлікту визначається не тільки об’єктивними умовами в цій країні, малої або великої групи, але і суб’єктивним сприйняттям або чином конфлікту, який створений у діючих в будь – якої конфліктної ситуації осіб або груп осіб. Даний образ або сприйняття не обов’язково відповідає істинному стану справ. Наприклад, виник конфлікт двох чоловіків через уваги дівчини, яка в цьому випадку є об’єктом конфлікту, проте предметом конфлікту може стати як бажання кожного нею володіти, так і небажання того, щоб інший нею володів. Тобто в різних випадках об’єкт конфлікту може бути один і той же, але предмети досить відрізнятися.

Пізнання людей не тільки відображає об’єктивну природу, а й включає в себе в якості невід’ємної складової частини людську природу. З – за цього відносини між образами, уявленнями і реальністю досить складні і не тільки їй ніколи повністю не відповідають, але і можуть дуже серйозно розходитися з нею, що послужить ще одним джерелом конфлікту.

Слід мати на увазі при цьому, що, які б не були уявлення і образи, сприйняття про конфліктну ситуацію, конфлікт не почнеться доти, поки вони не реалізуються у відповідних обопільних діях. Суб’єктивні і об’єктивні причини конфлікту, що виникають на його ближніх і дальніх підступах, а також склад учасників обумовлюють і систему можливих варіантів дій, поведінки сторін. У зв’язку з тим, що кожна дія одного з учасників конфлікту призводить до відповідного протидії, вони впливають один на одного.

Суб’єкти і соціальне середовище конфлікту

Суб’єктом конфлікту можуть бути як окремий індивід, так і соціальні групи, організації або більш масштабні соціальні спільності (держави і їх коаліції). Основними учасниками конфлікту є противники або протидіючі сторони, яких в конфлікті як мінімум дві. Вони є стрижнем конфлікту. У разі виходу з протиборства хоча б однієї з основних його сторін конфлікт припиняється.

Опоненти можуть бути умовно розділені на три ранги. Ранг опонента – це комплексна характеристика силових ресурсів, за допомогою яких боротьба ведеться.

Значимість і ступінь впливу учасників конфлікту не завжди відповідає будь – якої послідовності. Неоднакова роль деяких учасників конфлікту і з точки зору психології: в такому відношенні вона може бути піднесеною, героїчної, а може бути і ницої або непривабливої. Кожен з учасників може керуватися при розвитку протиборства своїми мотивами, інтересами, цілями, установками і цінностями. І соціальна значимість учасників, і їх установки, цілі особливо чітко проявляються тільки тоді, коли конфлікт доходить до високого ступеня розвитку. У цей час настає «момент істини» в процесі розвитку конфлікту, встановлюється, хто є хто серед учасників його.

Крім основних сторін конфлікту, можуть бути й інші його учасники, що грають в ньому другорядні ролі. Ролі ці можуть бути як суттєвими, так і малозначущими, аж до ролі так званих «людей з натовпу».

Ролі учасників конфлікту розрізняються з соціологічної та психологічної точок зору. З соціологічної точки зору вони можуть відрізнятися суттєво за своєю соціальною значущістю, впливу, силі, що особливо яскраво виявляється в разі зіткнення окремої особистості і держави. Безумовно, в конфлікті подібного роду сили учасників не є рівними, про що можуть свідчити трагічні долі «інакомислячих», які виступали активно проти СРСР.

Однак, крім розглянутих учасників конфлікту, сукупність яких як би складає його мікросередовище, найважливішу, а часто і вирішальну роль в його розвитку відіграє макросередовище, ті конкретні історичні, соціально-психологічні умови, в яких розгортається він. Поняттям соціального середовища визначається грунт, на якій відбувається виникнення і розвиток конфлікту. В дане поняття включається не як найближче, так і далеке, більш широке оточення конфліктуючих сторін, ті значущі соціальні групи, до яких вони мають приналежність, класові або національні, а також в цілому суспільство.

Процес розвитку конфлікту

Конфлікт у своєму розвитку проходить п’ять основних послідовних стадій.

Перша з стадій характеризується виникненням умов, що створюють певні можливості для виникнення в майбутньому конфлікту, а саме:

  • проблем, які пов’язані зі спілкуванням (незадовільна якість обміну інформацією, відсутність порозуміння всередині колективу);
  • проблем, які пов’язані з деякими особливостями роботи організації (авторитарність стилю управління, відсутність чітко сформульованої системи оцінки роботи співробітників, стимулювання і винагород);
  • особистісних якостей співробітників (наявність несумісних систем цінностей, догматизм, неповагу до інтересів інших членів колективу).

Друга стадія визначається таким розвитком подій, при якому конфлікт для його учасників стає очевидним. Про що можуть свідчити трансформація взаємовідносин між учасниками конфлікту, поява напруженої обстановки, наявність відчуття психологічного дискомфорту.

Третю стадію можна охарактеризувати очевидними намірами учасників конфлікту ситуацію конфліктну ситуацію вирішити. Тут виділяють кілька основних стратегій вирішення конфлікту:

  • конфронтація, при якому одна зі сторін хоче задовольняти свої інтереси, не рахуючись при цьому з тим, яким чином це вплине на інтереси інших сторін;
  • співробітництво, в разі якого активно робляться спроби більш повно задовольнити інтереси всіх сторін, що беруть участь в конфлікті;
  • прагнення уникати конфлікту, при якому конфлікт ігнорується, в сторони його існування не бажають визнавати, намагаються уникати людей, з якими можуть виникнути розбіжності з яких – небудь питань;
  • пристосуванство, коли одна сторона конфлікту виражає прагнення поставити інтереси іншої сторони вище своїх власних;
  • компроміс, в якому кожна з конфліктуючих сторін готова своїми інтересами частково пожертвувати в ім’я обшіх.

Четверта стадія конфлікту починається тоді, коли наміри його учасників знаходять втілення в конкретних формах поведінки. Поведінка учасників конфлікту при цьому може приймати як контрольовані форми, так і не контрольовані (зіткнення груп і т.п.).

П’яту стадію конфлікту можна охарактеризувати тим, які наслідки (негативні або позитивні) наступають відразу після вирішення конфлікту.

Посилання на основну публікацію