Ситуаційний підхід до управління

Актуальність і необхідність вивчення і розробки ефективних методів управління обумовлена ​​економічними і соціальними змінами, що відбуваються в сучасному світі. Ситуаційний підхід розглядають як одного з найбільшого наукового результату в області менеджменту. З’явившись в кінці 60-х років, одночасно з системним, ситуаційний підхід – це не звід певних принципів і управлінських процедур, він являє собою лише методологію і образ мислення в галузі управління організацією. Ключове положення ситуаційного підходу розвиває тези системного підходу: кожна організація – це відкрита система, яка знаходиться в постійній взаємодії із зовнішнім середовищем.

Загальні принципи ситуаційного підходу

Ситуаційний підхід ґрунтується на тому принципі, що ефективність різних методів управління залежить від конкретної, що склалася в організації, ситуації. Отже, головне поняття в ситуаційної теорії – управлінська ситуація, що визначається як певна сукупність обставин, які в конкретний період часу впливають на функціонування організації.

Виходячи з принципів ситуаційного підходу, динамічність організації обумовлена ​​багатьма змінними факторами внутрішнього і зовнішнього середовища і заперечує можливість використання універсального методу управління. Найефективніший метод управління – той, який найбільшою мірою відповідає конкретній ситуації. Даний підхід має на меті розробку і застосування на практиці інструментів аналізу ситуації, що склалася для прийняття на підставі його управлінського рішення.

Найважливіше завдання менеджера, згідно ситуаційної теорії – здатність грамотного інтерпретування ситуації на основі аналізу змінних факторів: розміру організації, динаміки, невизначеності та складності зовнішнього середовища, особливостей виробничого процесу.

Процес управління з позиції ситуаційного підходу

Ситуаційна теорія в процесі управління виділяє 4 основних макроетапа:

  • Формування у керівника управлінської компетентності: оволодіння засобами і методами управління, на практиці довели свою ефективність.
  • Визначення можливих наслідків (позитивних або негативних) від використання тих чи інших концепцій і методів по відношенню до ситуації, їх аналіз і порівняння.
  • Інтерпретація ситуації: виділення її ключових чинників – ситуаційних змінних, оцінка ефекту від впливу на ці змінні.
  • Узгодження прийомів управління, обраних менеджером, з конкретними умовами з метою максимізації позитивного і мінімізації негативного ефектів.

При цьому, відзначимо, що ключовим в процесі управління є третій етап, який полягає у виборі найбільш важливих для даної ситуації внутрішніх і зовнішніх змінних.

Ситуаційні моделі лідерства

Головні положення ситуаційної теорії обгрунтовані були емпіричними дослідженнями, що визначає взаємозв’язок теорії і практики управління в рамках даної концепції менеджменту.

Ф. Фидлером була розроблена ситуаційна модель лідерства, згідно з якою і змінюється орієнтація лідерського стилю. За результатами оцінки різних ситуаційних чинників (ступінь влади, характер виробничих завдань, взаємини між керівником і підлеглими) визначаються сприятливі або несприятливі ситуації для менеджера, при яких є ефективною орієнтація на задачу, і помірні ситуації, при яких слід зосередитися на взаємини.

При цьому сам стиль лідерства, властивий менеджеру, пропонується зберегти незмінним. Це є недоліком даної моделі, оскільки різні ситуації можуть зажадати від керівника застосування різних стилів керівництва. Це ускладнює підвищення ефективності управління при невідповідності управлінського стилю ситуації.

Модель П. Херсі та К. Бланшара навпаки заснована на виборі будь-якого із стилів лідерства в залежності від «зрілості» підлеглих: поєднанні їх готовності і здатності до виконання завдань, які є ключовими змінними в цій моделі. Інші змінні: орієнтація на задачу (обсяг керівництва) і якість взаємовідносин «лідер – підлеглий» (орієнтація на взаємини) визначає стиль лідерства. При цьому, кожен з виділених стилів лідерства відповідає певному зрівняю «зрілості».

У даній моделі управління двунаправленное, оскільки дії лідера носять характер відповіді на дії підлеглого. Вважаємо, що недоліком даної моделі є складність її використання до групи співробітників з різним рівнем здатності і готовності до вирішення завдань, що може зажадати від менеджера одночасного застосування різних стилю лідерства.

Ще одна ситуаційна модель «шлях – мета», розроблена Т. Мітчеллом і Р. Хаусом. Відповідно до цієї моделі, керівник спонукає підлеглих до досягнення мети організації через вплив на шлях досягнення цих цілей. Так, керівник може впливати на підлеглих через:

  • збільшення особистої вигоди підлеглих при досягненні поставленої мети;
  • усунення перешкод і пасток для підвищення особистої задоволеності на шляху до вигоди.

При цьому, Т. Мітчелл і Р. Хаус пропонують до використання наступні управлінські прийоми:

  • пояснення того, що від нього вимагається очікується;
  • підтримка, наставництво й усунення перешкод;
  • напрямок підлеглих на досягнення конкретної мети;
  • створення у підлеглих потреби, які керівник компетентний і здатний задовольнити;
  • задоволення потреб підлеглих при досягненні поставленої мети.

У своїй моделі дані вчені розглядали стиль підтримки, інструментальний стиль, стиль, який би в прийнятті рішень участь підлеглих, а також стиль, орієнтований на досягнення Існують і інші ситуаційні моделі лідерства. Розглянуті моделі розрізняються за основними принципам застосування і, відповідно, ефективності. Відзначимо, що модель П. Херсі та К. Бланшара має більшу гнучкість і можливістю адаптації до різних ситуаційних змінних.

Таким чином, найважливішим підсумком ситуаційного підходу в управлінні стало те, що на відміну від раніше розроблених теорій, він показав, що кращого і універсального способу управління немає і не може бути в принципі. Ефективності того чи іншого стилю керівництва – відносна категорія і визначається ситуацією управління.

Посилання на основну публікацію