На практиці для вирішення питань забезпечення техногенної безпеки та підвищення захищеності від природних лих може використовуватися два підходи. Перший побудований на принципі абсолютної безпеки ALAPA (з англійської – as low as possible achieve – настільки низько, наскільки можливо досягти), який передбачає максимально можливе зниження рівня ризику. В основу другого підходу покладено принцип прийнятного ризику ALARA (з англійської – as low as reasonable achieve – настільки низько, наскільки обгрунтовано досягти), який орієнтується на рівень ризику, виправданий з соціально-економічної точки зору.
Слабким місцем концепції абсолютної безпеки є недостатнє врахування економічних аспектів при вирішенні питань управління ризиками. Вона націлює на досягнення мінімального ризику. При цьому питання витрат залишається на другому плані. В результаті на забезпечення безпеки можуть бути витрачені дуже великі кошти, що стане причиною їх нестачі для інших цілей, в тому числі для фінансування соціальної сфери, розвитку прогресивних технологій і т. Д. Таким чином, зниження екологічного ризику при інших рівних умовах призводить до збільшення соціально-економічного ризику і навпаки. Більш того, надмірні витрати на зниження ризику в сьогоднішній момент можуть загальмувати розвиток нових, більш безпечних технологій, що стане чинником зростання екологічного ризику в довгостроковій перспективі.
Концепція прийнятного ризику передбачає врахування взаємозв’язку питань економіки та екології і повинна відштовхуватися від реальних умов розвитку. Її реалізація орієнтована на постійне підвищення ступеня безпеки найбільш ефективним способом. На виконання даної вимоги спрямована система стандартів серії ISO-14000 у сфері екологічного менеджменту.
Система управління екологічними ризиками заснована на використанні ряду інструментів підвищення безпеки, які поділяють на такі групи: організаційно-технічні, адміністративно-правові, фінансово-економічні, соціально-психологічні.
Організаційно-технічні методи дуже різноманітні, їх характер визначається сферою діяльності, ступенем впливу на виробничий процес і т. Д. В рамках даної групи можна виділити заходи, спрямовані на контроль, зниження забруднення, ступеня небезпеки виробництва, на обмеження області поширення небезпеки від джерела ризику і на ліквідацію наслідків у разі реалізації ризику.
Адміністративно-правові методи застосовуються, головним чином, на рівні держави і забезпечують юридичну та нормативну основу системи управління безпекою (екологічне нормування, ліцензування та ін.).
Фінансово-економічні методи включають широкий набір інструментів, які спрямовані на забезпечення фінансової бази діяльності з управління ризиками, а також на створення зацікавленості у суб’єктів економіки в зниженні його рівня. До даної групи відносяться екологічне страхування, плата за забруднення навколишнього середовища та ін.
Соціально-психологічні методи передбачають формування екологічної свідомості, відповідального ставлення населення, керівників і працівників підприємств до проблем безпеки та охорони навколишнього середовища. Сюди можна віднести рекламно-пропагандистські заходи, навчання, виховання та ін.
Аналізуючи ефективність різних методів управління екологічним ризиком з позиції прийнятного ризику, стає очевидним, що найбільш перспективним є стратегічний вибір на користь превентивних заходів, які знижують небезпеку на початковій стадії діяльності. Сюди можна віднести впровадження маловідходних і безвідходних технологій, використання енергозберігаючих матеріалів тощо. Превентивні заходи дозволяють значно знизити рівень екологічної небезпеки і досягти цього з мінімальними витратами. Тоді як дії щодо зниження небезпеки в процесі діяльності та ліквідації наслідків реалізації ризику обходяться набагато дорожче.