Система управління екологічними ризиками

На практиці для вирішення питань забезпечення техногенної безпеки та підвищення захищеності від природних лих може використовуватися два підходи. Перший побудований на принципі абсолютної безпеки ALAPA (з англійської – as low as possible achieve – настільки низько, наскільки можливо досягти), який передбачає максимально можливе зниження рівня ризику. В основу другого підходу покладено принцип прийнятного ризику ALARA (з англійської – as low as reasonable achieve – настільки низько, наскільки обгрунтовано досягти), який орієнтується на рівень ризику, виправданий з соціально-економічної точки зору.

Слабким місцем концепції абсолютної безпеки є недостатнє врахування економічних аспектів при вирішенні питань управління ризиками. Вона націлює на досягнення мінімального ризику. При цьому питання витрат залишається на другому плані. В результаті на забезпечення безпеки можуть бути витрачені дуже великі кошти, що стане причиною їх нестачі для інших цілей, в тому числі для фінансування соціальної сфери, розвитку прогресивних технологій і т. Д. Таким чином, зниження екологічного ризику при інших рівних умовах призводить до збільшення соціально-економічного ризику і навпаки. Більш того, надмірні витрати на зниження ризику в сьогоднішній момент можуть загальмувати розвиток нових, більш безпечних технологій, що стане чинником зростання екологічного ризику в довгостроковій перспективі.

Концепція прийнятного ризику передбачає врахування взаємозв’язку питань економіки та екології і повинна відштовхуватися від реальних умов розвитку. Її реалізація орієнтована на постійне підвищення ступеня безпеки найбільш ефективним способом. На виконання даної вимоги спрямована система стандартів серії ISO-14000 у сфері екологічного менеджменту.

Система управління екологічними ризиками заснована на використанні ряду інструментів підвищення безпеки, які поділяють на такі групи: організаційно-технічні, адміністративно-правові, фінансово-економічні, соціально-психологічні.

Організаційно-технічні методи дуже різноманітні, їх характер визначається сферою діяльності, ступенем впливу на виробничий процес і т. Д. В рамках даної групи можна виділити заходи, спрямовані на контроль, зниження забруднення, ступеня небезпеки виробництва, на обмеження області поширення небезпеки від джерела ризику і на ліквідацію наслідків у разі реалізації ризику.

Адміністративно-правові методи застосовуються, головним чином, на рівні держави і забезпечують юридичну та нормативну основу системи управління безпекою (екологічне нормування, ліцензування та ін.).

Фінансово-економічні методи включають широкий набір інструментів, які спрямовані на забезпечення фінансової бази діяльності з управління ризиками, а також на створення зацікавленості у суб’єктів економіки в зниженні його рівня. До даної групи відносяться екологічне страхування, плата за забруднення навколишнього середовища та ін.

Соціально-психологічні методи передбачають формування екологічної свідомості, відповідального ставлення населення, керівників і працівників підприємств до проблем безпеки та охорони навколишнього середовища. Сюди можна віднести рекламно-пропагандистські заходи, навчання, виховання та ін.

Аналізуючи ефективність різних методів управління екологічним ризиком з позиції прийнятного ризику, стає очевидним, що найбільш перспективним є стратегічний вибір на користь превентивних заходів, які знижують небезпеку на початковій стадії діяльності. Сюди можна віднести впровадження маловідходних і безвідходних технологій, використання енергозберігаючих матеріалів тощо. Превентивні заходи дозволяють значно знизити рівень екологічної небезпеки і досягти цього з мінімальними витратами. Тоді як дії щодо зниження небезпеки в процесі діяльності та ліквідації наслідків реалізації ризику обходяться набагато дорожче.

Посилання на основну публікацію