Прийоми ризик-менеджменту

Основна роль в системі методів управління ризиками підприємства відводиться внутрішнім механізмам їх нейтралізації, а саме методам захисту і зниження ризиків.

Методи захисту від ризиків можна класифікувати в залежності від об’єкта впливу на два види: фізична або економічна захист. Фізичний захист передбачає використання таких засобів захисту, як сигналізація, захист даних від несанкціонованого доступу, установка сейфів, системи контролю якості продукції, наймання охорони і т.п.

Економічний захист передбачає прогнозування рівня додаткових витрат, аналіз тяжкості можливих збитків, використанні фінансових механізмів для ліквідації загрози ризиків або їх наслідків.

Серед методів економічного захисту можуть використовуватися:

  • уникнення ризиків;
  • хеджування;
  • лімітування концентрації ризиків;
  • диверсифікація;
  • формування спеціальних резервних фондів (фонд самострахування або ризиковий фонд);
  • страхування.

Уникнення ризику

Уникнення ризику є методом, що полягає в розробці заходів, які б повністю виключали конкретний вид. До основних з подібних заходів відносять:

  • відмова від виконання операцій, ризик за якими надмірно високий. Застосування такого заходу несе обмежений характер, оскільки велика частина операцій фірми пов’язана зі здійсненням основної діяльності, яка забезпечує регулярне отримання доходу і прибутку;
  • відхід від використання високих обсягів позикового капіталу. Скорочення частки позикових фінансових коштів дозволяє уникати зниження фінансової стійкості підприємства. Разом з цим подібне уникнути ризику за собою тягне зменшення можливості отримання додаткового прибутку на вкладений капітал;
  • відмова від надмірного залучення оборотних активів в низьколіквідних формах. Зростання рівня ліквідності активів дає можливість уникнути ризиків неплатоспроможності підприємства в майбутньому. Але підприємство це позбавляє додаткового доходу від збільшення обсягу продажу продукції в кредит і народжує нові ризики, які пов’язані з порушенням ритмічності операційних процесів через зниження розмірів страхових запасів матеріалів, сировини, готової продукції;
  • відмова від застосування тимчасово вільних грошових активів як короткострокові фінансові вкладення. Подібний захід допомагає уникнути процентного і депозитного ризику, але породжує інфляційні ризики, а також ризики упущеної вигоди.

Форми уникнення ризику можуть позбавляти підприємство додаткових джерел формування прибутку, а значить, негативно впливають на темпи його розвитку та ефективність використання власних коштів. Саме тому серед внутрішніх механізмів нейтралізації ризиків уникнути їх повинно проводитися досить виважено при таких ключових умов:

  • якщо відмова від одного виду ризику не спричинить виникнення іншого виду ризику вищого рівня;
  • якщо рівень ризику з рівнем прибутковості операції за шкалою «дохідність-ризик” не можна порівняти;
  • якщо втрати по цьому виду ризику перевищують можливість їх відшкодування за рахунок власного капіталу підприємства;
  • якщо рівень доходу від операції, яка генерує певний вид ризику, є несуттєвим і займає незначну питому частку в формованому позитивному грошовому потоці;
  • якщо операції для діяльності підприємства не характерні, несуть інноваційний характер і по ним відсутня інформаційна база, яка необхідна для аналізу рівня ризиків і прийняття відповідного управлінського рішення.

Лімітування концентрації ризику

Лімітування концентрації ризику передбачає встановлення ліміту. Зазвичай даний метод використовується за такими видами ризиків, які за межі допустимого їх рівня виходять, тобто за операціями, які здійснюються в зоні катастрофічного або критичного ризику.

Лімітування може реалізовуватися через встановлення на підприємстві певних внутрішніх нормативів при розробці фінансової політики. Така система нормативів може включати:

  • граничний розмір (питома вага) позикових коштів, що використовуються в господарській діяльності. Цей ліміт встановлюється окремо для інвестиційної та операційної діяльності підприємства, а в деяких випадках – і для окремих операцій (фінансування реального інвестиційного проекту або формування оборотних активів і т.д.);
  • мінімальний розмір високоліквідних активів. Такий ліміт забезпечує створення «ліквідної подушки», що характеризує рівень резервування високоліквідних активів для майбутнього погашення невідкладних фінансових зобов’язань. В першу чергу як засіб «ліквідної подушки» виступають короткострокові фінансові вкладення, а також дебіторська заборгованість;
  • максимальний розмір комерційного або споживчого кредиту, наданого для одного покупця. Розмір кредитного ліміту визначається при розробці кредитної політики підприємства;
  • максимальні розміри депозиту, що розміщується в одному банку. Таке лмітірованіе депозитних ризиків здійснюється за допомогою використання цього фінансового інструменту інвестування капіталу.

Хеджування

Хеджування – це метод зниження фінансових ризиків, який має на увазі систему укладання термінових угод і контрактів, що враховує ймовірні зміни обмінних валютних курсів в майбутньому і має на меті уникнути негативних наслідків таких змін.

Хеджування на підвищення – це операція з купівлі термінових контрактів, опціонів. Воно використовується в випадках, коли потрібно застрахуватися від можливого зростання цін в майбутньому. Він дає можливість встановлювати покупну ціну раніше, ніж реальний товар був придбаний.

Хеджування на зниження на увазі біржові операції з продажем термінового контракту. В рамках нього передбачається вчинення в майбутньому продажу товару, тому, продаючи терміновий контракт або опціон на біржі, він себе страхує від можливого зниження цін у майбутньому.

Диверсифікація

Диверсифікація – це процес розподілу капіталу між різними об’єктами вкладення, які безпосередньо не пов’язані між собою. Вона – найбільш обґрунтований і щодо менш витратний спосіб скорочення рівня ризику. Застосовується для нейтралізації негативних наслідків несистематических видів ризиків. Вона в деякій мірі дозволяє мінімізувати і певні види систематичних (специфічних) ризиків – валютних, процентних та інших. Принцип дії диверсифікації базується на поділі ризиків для того, щоб їх концентрації перешкоджати.

Страхування ризиків

Часто підприємства застосовують такий метод у своїй діяльності, як страхування ризиків, яке передбачає захист майнових інтересів підприємства в разі настання страхового випадку спеціальними страховими компаніями. Відбувається воно за рахунок грошових фондів, що створюються ними шляхом отримання від страхувальників страхової премії.

Підприємству в процесі страхування забезпечується страховий захист за всіма ключовими видами його ризиків (систематичним і несистематическим). Обсяг відшкодування негативних наслідків ризиків при цьому не обмежується страховщікамі- він визначається ціною об’єкта страхування (розмір страхової оцінки), страхової суми і рівнем сплачується страхової премії.

Підприємство, вдаючись до послуг страховиків, в першу чергу повинно визначити об’єкт страхування – види ризиків, за якими має намір воно забезпечувати зовнішню страховий захист. Пропоновані на ринку страхові послуги, які забезпечують страхування ризиків підприємства, діляться по об’єктах, формам, обсягам, видам.

Створення спеціальних резервних фондів

Самострахування (резервування, внутрішнє страхування) є методом скорочення ризиків, заснованим на резервування частини своїх ресурсів підприємством і дозволяє долати негативні наслідки, як правило, по однотипним ризиків.

В процесі самострахування створюються фонди, які можуть бути в залежності від мети призначення в грошовій або натуральній формі.

Самострахування є необхідним в певних випадках:

  • очевидна економічна вигода від використання його в порівнянні з іншими методами зниження ризиків;
  • неможливо забезпечити необхідне зниження або покриття ризиків підприємства через інші методи управління ризиком.
Посилання на основну публікацію