Підходи до вивчення лідерства

Дослідження дій керівника з метою виявлення ефективного управлінського стилю почалися ще в давнину, але тільки в період між 1930 – 1950 рр. вперше було почали вивчати лідерство у великих масштабах і на систематичній основі. Вивчення теорії лідерства велися в декількох різних напрямках, які сформувалися потім в чотири підходи:

  • особистісний,
  • поведінковий,
  • ситуаційний,
  • комплексний.

Огляд теорій особистісних якостей

Найбільш ранні теорії лідерських рис сягають Давньої Греції та Риму і стверджують, що лідером народжуються, а не стають. Наприклад, теорія «великої особистості» стверджує, що індивід народжується або з якостями, для лідера необхідними, або без них. Відповідно до цієї теорії кращі керівники мають певний, загальних для всіх набором особистих якостей, серед яких: рівень інтелекту, зовнішність, що запам’ятовується, ініціативність, здоровий глузд, економічне і соціальне утворення, впевненість в собі. Згодом ці принципи поступаються місцем більш реалістичним підходам.

Розчарування в положеннях підходу до лідерства з позиції особистих якостей посилилося в період, коли в теорії управління стала розвиватися школа бихевиористов. Під впливом чого в психології вчені погодилися з положенням про те, що лідерські якості можна і розвинути, почалися пошуки універсальних якостей, притаманних лідерам. Отже, основа теорії особистісних якостей керівника – це спроби виділити обов’язковий набір характеристик особистості менеджера, при наявності яких ця людина, безсумнівно, стане ефективним керівником.

Проводячи аналіз теорій лідерських якостей, можна сформулювати наступні висновки:

  • спроби виявити особливий набір характеристик і розумових здібностей ідеального керівника зазвичай мали слабкий успіх;
  • список потенційно важливих якостей керівників може стати нескінченним і вибір його визначається на суб’єктивній основі;
  • існують різні шляхи вимірювання особистісних якостей керівників;
  • встановити тісні зв’язки між якостями керівника і ефективністю діяльності його є досить складним.

Отже, можна зробити висновок, що індивідуальні характеристики особистості критеріями при відборі керівників ні в якій мірі не повинні ставати, проте в силу їх певного впливу на успіх оргнаізаціі в цілому ігнорувати їх також недоцільно.

З огляду на це, багато європейських корпорації застосовується особистісний тест Майера – Брігса, згідно з положеннями якого менеджерів класифікують на чотири типи за тим, як людина:

  • поповнює і відновлює свою енергію;
  • збирає необхідну інформацію (відчуває або думає);
  • приймає рішення (аналіз або інтуїція);
  • який спосіб життя кращий (спонтанний або упорядкований).

Результати багатьох сучасних досліджень дозволяють виявити деякі навички ефективного менеджера:

  • вербальні комунікації;
  • мотивація і вплив на інших;
  • вміння управляти стресом і ефективно використовувати час;
  • прийняття індивідуальних рішень;
  • постановка цілей і чіткість в уявленнях перспектив;
  • побудова команди та делегування;
  • самосвідомість і управління конфліктом;
  • визнання, формулювання і вирішення проблеми.

Крім того, в провідних корпораціях світу при відборі керівників в залежності від специфіки національної культури до кандидатів все ще продовжують висувати вимоги щодо обов’язкового переліку особистісних характеристик. До найбільш значним здібностям і рис сучасних керівників відносять: цілеспрямованість, чесність, організаторські здібності, впевненість до себе, прагнення до професійного росту, здатність до навчання, харизма.

Відзначимо, що наявність перерахованих характеристик ефективність керівництва не гарантує, а тільки є ресурсом, який слід використовувати і розвивати.

Недоліки теорій особистісних якостей стали причиною подальших пошуків ефективного стилю керівництва.

Огляд поведінкових концепцій

Аналіз поведінкових концепцій свідчить про те, що на відміну від теорій особистісних якостей, керівника можна навчати за спеціальними програмами з метою розвитку конкретних умінь і навичок. Але все ж поведінкові концепції лідерського стилю не змогли виявити стиль, який давав би стійкість співвідношень між його використанням і приростом ефективності. Отже, поведінковий підхід сформував основу для класифікації стилів керівництва та стилів поведінки, що стало істотним внеском і найкориснішим інструментом розуміння складності лідерства.

Подальші дослідження в теоріях поведінкового підходу були засновані на тому, що стиль керівництва та особисті якості є найважливішими компонентами успіху, існують і інші чинники, які визначаються конкретною ситуацією і впливають на характер дій керівників.

Ситуаційні підходи до лідерства

Сучасні теорії лідерства звернулися до ситуаційного підходу, так як в залежності від конкретної ситуації доцільно змінювати і способи керівництва, а саме організаційні структури управління. Ситуаційний підхід до керівництва визначив ряд основних способів підвищення ефективності керівництва, наприклад: переформування групи з метою підбору сумісних психологічно підлеглих, перепроектування завдань або трансформація посадових повноважень.

Проводячи аналіз ситуаційних моделей, можна зробити висновок, що опис різних стилів керівництва засноване на виявленні зовнішніх факторів і аналізі ситуаційних змінних, що впливають на його ефективність. Успішність керівництва при цьому визначається по різних підставах, серед яких: ступінь виконання робіт, задоволеність працівника, ефективність рішень.

Отже, всі перераховані підходи акцентують свою увагу або на особистісних якостях керівника, або на поведінці його, або на ситуації, для якої потрібно вибрати ефективний стиль.

Розроблені теорії при цьому далеко не завжди мають повний розвиток і практичне підтвердження. Отже, завжди досить висока потреба в розробці нових підходів і апробація їх.

Останні дослідження в частині пошуку ефективного стилю керівництва являють собою дослідження можливості комплексного поєднання теоретичних розробок всіх попередніх напрямків: теорії лідерських якостей, поведінкових і ситуаційних концепцій.

До такого комплексного підходу відносять концепцію атрибутивного лідерства, сутність якої полягає в тому, що дії керівників-лідерів повинні поєднуватися з поведінкою його підлеглих, які оцінюються по ряду критеріїв:

  • особистісні особливості працівника,
  • специфіка роботи,
  • характеристика обставин.

Комплексна концепція націлена на можливість виявлення лідером причин поведінки підлеглих і специфіки формування відповідних впливів керівника.

Посилання на основну публікацію