Горизонтальний і вертикальний розподіл праці

Існує дві форми поділу праці в організації: горизонтальна і вертикальна.

Горизонтальний розподіл праці

Горизонтальним називають поділ загальної трудової діяльності на складові елементи, що припускає диференціацію виробничих процесів за спеціалізацією трудової діяльності. Горизонтальний розподіл класифікується за такими ознаками: функціональним, товарно-галузевому, кваліфікаційним.

Функціональний розподіл праці визначає працівників за їх видами діяльності.

Товарно-галузева ознака пов’язаний зі спеціалізацією і накладає обмеження на виконання конкретних дій. Наприклад, застосування праці робітника тільки з певним видом матеріалів.

Кваліфікаційна ознака передбачає градацію різних видів діяльності за ступенем складності і наявності відповідної підготовки співробітників, що виконують ці види робіт. При поділі праці за цією ознакою суворо дотримується принцип, коли працівник, який має більш високу кваліфікацію, не виконує роботу, яку може виконати менш підготовлений співробітник. Дотримання цього принципу виключає недоцільне витрачання трудових ресурсів і скорочує витрати на оплату праці.

Вертикальний розподіл праці

Вертикальний розподіл праці – це відокремлення діяльності з координації роботи інших людей від безпосередньої участі у виробничому процесі. Координаційну роботу ще називають управлінською працею.

Управлінська праця має деякі специфічні особливості:

  • розумова праця працівників;
  • опосередковане, а не пряма участь в створенні матеріальних благ;
  • предметом управлінської праці є інформація;
  • засоби управлінської праці – інформаційна та обчислювальна техніка;
  • результатом цього виду праці є прийняття управлінських рішень.

Своєю чергою, розумова праця поділяється на три види:

  • виховна та організаційно-адміністративна діяльність, яка містить прийом і передачу інформації, доведення рішень до виконавців, контроль виконання;
  • аналітична і конструктивна діяльність (сприйняття інформації і підготовка відповідних рішень);
  • інформаційно-технічна діяльність (документальні, навчальні, обчислювальні і формально-логічні операції).

Управлінська праця передбачає наявність суб’єкта і об’єкта управління. Суб’єкт управління (керівна система) – це орган (або посадова особа), яка здійснює управління об’єктом (керованою системою).

Напрямки вертикального поділу праці

Вертикальний розподіл праці здійснюється за наступними напрямками:

  • загальне керівництво організацією – планування, розробка стратегії, реалізація перспективних напрямків діяльності організації;
  • технологічне керівництво – механізація і автоматизація виробництва, впровадження прогресивних технологій і сучасних методів управління;
  • економічне керівництво – аналіз господарської діяльності, забезпечення рентабельності роботи підприємства, тактичне планування;
  • оперативне управління – організація систематичного контролю над виробничим процесом, в т.ч. в питаннях якості, інструктування і розстановка виконавців по робочих місцях;
  • управління персоналом – підбір, розстановка кадрів, розвиток трудових ресурсів організації.

Відповідно до функціональної ролі при вертикальному поділі праці виділяють: керівників, фахівців і допоміжний персонал.

Керівники приймають рішення з найважливіших питань діяльності організації в цілому. Це найбільш висока позиція в ієрархії структури управління.

У трудовій діяльності фахівців поєднуються функції управління і виконання. Основна робоча функція фахівців – підготовка і реалізація управлінських рішень.

Допоміжний персонал (технічні виконавці) існує інформаційне обслуговування апарату управління.

Вертикальний розподіл праці заснований на суворої ієрархії рівнів управління:

  • вищий;
  • середній;
  • нижчий рівні.

Вищий рівень управління в діяльності організації відповідає за представлення інтересів власників бізнесу (акціонерів). До сфери повноважень вищого рівня управління відносять вироблення політики організації і забезпечення її реалізації на практиці. До посад вищого рівня керівництва відносять:

  • президентів компаній;
  • віце-президентів;
  • членів ради директорів;
  • членів правління.

Директор підприємства, керівники підрозділів, функціональних відділів – це представники середнього рівня управління. Вони відповідають за практичну реалізацію політики, розробленої на вищому рівні управління, а також за доведення до підрозділів конкретних завдань і контроль їх виконання.

Молодші начальники (наприклад, бригадир, майстер, адміністратор та ін.) представляють нижчий рівень управління. В їх підпорядкуванні знаходяться безпосередні виконавці, робочі, рядові співробітники. Вони забезпечують роботу і контролюють виконання конкретних завдань.

Посилання на основну публікацію