Чи існує теорія соціального контролю мас?

Така теорія існує. Вона виходить з того, що соціальний контроль мас є досить значною частиною культури впливу на людину. Саме впливом на людину, розвиненістю системи суспільних зв’язків визначається соціальний контроль у суспільстві.

Поняття «соціальний контроль» в західну соціологію ввів французький соціолог Г. Тард. Суть його розуміння соціального контролю зводилася до забезпечення контролю за комфортним поведінкою індивідів у межах певних суспільних інститутів – як підпорядкування індивіда соціальній групі.

Ідеї ​​Г. Тарда знайшли розвиток у роботах американських соціологів Е. Росса і Р. Парку. Е. Росс розглядав соціальний контроль як спрямоване вплив суспільства на поведінку індивіда в цілях необхідного соціального порядку. У його трактуванні проглядається ідея культури впливу на людину для соціальної регуляції. Р. Парк, в свою чергу, розумів соціальний контроль як співвідношення соціальних сил і людської природи. Виходячи з цього він розглядав його на трьох рівнях: елементарні форми соціального контролю, громадська думка, соціальні інститути.

Подальші дослідження західних соціологів велися в двох напрямках: вивчення «культурної основи» соціального контролю і вивчення типів і техніки соціального контролю. У першому напрямі особливо відзначився американський соціолог Р. Лапьер. Його підхід надзвичайно цікавий. Він вважає, що завдання соціального контролю в тому, щоб регулювати процес засвоєння індивідом культури, передачі культури від покоління до покоління і від індивіда до індивіда. Він говорить і про «базисної культурі», яка є загальним надбанням того чи іншого суспільства. За Лапьер, соціальний контроль проявляє себе, «коли роль, нав’язана індивіду ситуацією, і роль, нав’язана йому статусом в тій чи іншій групі, не збігаються, а бажання індивіда схиляється більше на користь першої ролі, ніж другий» [14,65]. Дозволити цю проблему повинна система суспільних зв’язків. Ця система реально забезпечує в сучасному суспільстві та процес засвоєння індивідом культури, передачі її, і процес регулювання відносин індивіда між статусом і ситуацією.

Другий напрям дослідження соціального контролю представлено роботами Р. Мертона, П. Селф, К. Ріцлер. Досліджуючи техніку соціального контролю, вони вводять поняття «система санкцій», т. Е. Вплив на індивіда в разі порушення ним тих чи інших групових і суспільних норм. До цих санкцій відносяться як фізичні, економічні, так і маніпуляція смаками, настроями, свідомістю, поведінкою людей. По суті, тут мова йде про різні форми прояву суспільних зв’язків – пропаганді, маніпулюванні свідомістю.

Дослідження Г. Тарда, Е. Росса, Р. Парка, Р. Лапьера, Р. Мертона, П. Селф та інших дослідників стосуються насамперед соціального контролю індивідів або деяких угруповань з метою підтримки певного соціального порядку. Але цей контроль перетворюється на соціальний контроль мас, коли постає питання про забезпечення стабільності суспільства в цілому, запобіганні соціальних конфліктів і революцій, розвитку суспільства і держави в кордонах конструктивних, прогнозованих відносин.

Тому соціальний контроль мас – це процес забезпечення соціальної стабільності в ім’я прогресивного розвитку суспільства і держави за допомогою використання інструментів демократії, реалізації в масі прав людини і впливу на масу за допомогою громадських зв’язків, т. Е. Масових комунікацій – освіти, релігії, пропаганди, масової культури і реклами, – для досягнення ідентичності політики влади глибинної психології народу, його національному характеру.

В основі соціального контролю, а дивлячись ширше – в основі культури впливу на людину, все більше з плином часу переважає тенденція взаємодії світу реального, світу інформаційного та світу символічного. Сучасний світ підпорядкований правилу: реальна подія тільки тоді істотно, коли про нього широкій публіці розповіли засоби масової інформації. В інформаційному світі подія може придбати зовсім інше значення, більш вагоме, ніж воно було в реальному світі, і навпаки. Але є ще світ символічний – світ символів, іміджів, образів, якими мислить, оперує людина після взаємодії зі світом інформаційним.

«Саме на світ символічний значною мірою орієнтується соціальна пам’ять, здійснюючи відсіювання істотних подій від несуттєвих … в світі інформаційному ми маємо справу скоріше з індивідуальною пам’яттю людини, а в світі символічному мова йде вже про соціальної пам’яті» [9,75].

Для того щоб впливати на людей, потрібні інформаційний і символічний мости між суспільством, організаціями та людьми. Ці мости стають частиною соціального контролю.

А. І. Яковлєв та Н. П. Кирилов стосовно масі пишуть про массовізаціі суспільного життя, маючи на увазі під цим процесом ступінь участі в суспільному житті все більшої кількості людей в організованих формах праці та спільної діяльності [12, 105]. Але це швидше процес соціалізації мас. А массовізація, приймаючи даний термін, – це ступінь охоплення маси засобами масової комунікації, технологіями «паблік рілейшнз» (кількісно), це ступінь ефективності впливу на масу, по суті, – ступінь ефективності соціального контролю маси (якісно).

Соціальний контроль мас – щоденний, постійний – передбачає прищеплення їм певних життєвих цінностей, консолідацію їх навколо цих цінностей, а також навколо лідера нації або вождя. У тоталітарних і авторитарних суспільствах він здійснюється передусім шляхом консолідації мас навколо партії та вождя, а потім навколо ідей, цінностей і способу життя. Так було в Радянському Союзі, в гітлерівській Німеччині, в маоїстському Китаї. У демократичних суспільствах формування мас відбувається насамперед на основі цінностей масового суспільства – системи споживання, способу життя, усталених форм демократії. Що стосується організації маси (як частини процесу її формування), то в тоталітарних та авторитарних суспільствах маса організована в трудові колективи, в політичні партії, молодіжні та професійні спілки, численні за кількістю членів. У демократичному суспільстві, якщо якась частина маси організовується, то це знаходить вираз у багатопартійності, великому числі громадських організацій, спілок, товариств, асоціацій.

Коли суспільство переходить з однієї соціально-політичної фази розвитку в іншу і при цьому змінюється економічний базис, то процес консолідації маси починається заново і вельми тривалий за часом. Так було в Росії після революції 1917 р .: процес консолідації маси знайшов відображення в Громадянській війні 1918-1920 рр., В репресіях 1920-1940-х років. У Німеччині після приходу до влади нацистів в 1933 р процес консолідації мас був короткочасним, оскільки економічний базис, спосіб виробництва залишався той самий – капіталістичний. Завдяки цьому фактору і майстерною роботі правлячої еліти з контролю мас через 5-7 років у Німеччині склалося єдине, що не роздирається соціально-класовими протиріччями суспільство.

Інструментом соціального контролю мас є суспільні зв’язки у формі освіти, релігії, пропаганди, масової культури, реклами, а також політичні партії, вся система виробництва і споживання. Найбільш точно висловив цей процес Г. Маркузе, коли писав:

«Апарат виробництва і вироблені ним товари та послуги« продають »або нав’язують соціальну систему як ціле. Транспортні засоби та засоби масової комунікації, предмети домашнього вжитку, їжа і одяг, невичерпне вибір розваг та інформаційна індустрія несуть з собою приписувані відносини і звички, стійкі інтелектуальні та емоційні реакції, які прив’язують споживачів, доставляючи їм тим самим більше чи менше задоволення, до виробників і через цих останніх – до цілого. Продукти володіють внушающей і маніпулює силою; вони поширюють хибне свідомість, забезпечене імунітетом проти власної хибності. І в міру того як вони стають доступними для нових соціальних класів, то вплив на свідомість, яке вони несуть з собою, перестає бути просто рекламою; воно стає способом життя. Це не поганий спосіб життя – він набагато краще колишнього, – але саме тому він перешкоджає якісним змінам. Як наслідок, виникає модель одновимірного мислення і поведінки, в якій ідеї, спонукання і цілі, трансцендірующего за своїм змістом затвердився універсум дискурсу і вчинку, або відторгаються, або приводяться у відповідність з термінами цього універсуму, перевизначаються раціональністю даної системи та її кількісною мірою (its quantitative extension) »[5,16].

Процес соціального контролю мас досить ясно виражається в масовій свідомості. Правда, деякі соціологи, наприклад Яковлєв та Кирилов, поряд з поняттям «масова свідомість» виділяють і поняття «свідомість маси» як соціологічної категорії. Але все ж поняття «масова свідомість» більш узагальнююче, воно включає наступні критерії: 1) ступінь поширення тих чи інших ідей і цінностей в масі; 2) ступінь засвоєння ідей і цінностей масою; 3) відношення маси до засвоєним ідей і цінностей. І звичайно, між массовізаціей як ступенем охоплення маси засобами масової інформації, технологіями «паблік рілейшнз» і масовою свідомістю існує прямий і зворотній зв’язок. Чим ширше соціальний контроль мас, тим якісніше і різнобічне масову свідомість, і навпаки, чим вище рівень масової свідомості, тим масштабніше процес соціального контролю.

Кожній сфері суспільних відносин відповідає свій вид масової свідомості: економічній сфері та економічним відносинам – економічне масову свідомість, політичній сфері і політичним відносинам – політичне масову свідомість, правовій сфері, правовим відносинам – правове масову свідомість. Так само можна говорити, що історичній сфері відповідає історичне масову свідомість. Але сукупність усіх цих видів масової свідомості – це не свідомість народу, а свідомість маси – масова свідомість. Воно – продукт формування маси в певних умовах, в певний час, часто результат маніпулювання масою.

Але зазначимо, що не всі види масової свідомості легко піддаються впливу засобів масової інформації та відповідних технологій. Там, де з’являється такий фактор, як історична пам’ять, вплив поколінь, сім’ї, її родовід, масова свідомість демонструє відому опірність. Член-кореспондент Російської академії наук Ж. Т. Тощенко на підставі даних соціологічних досліджень 1990-2000 рр. приходить до дещо парадоксального висновку: основні параметри масових установок по відношенню до найважливіших подій XX в. залишаються без зміни, т. е. історична свідомість проявляє певну стійкість, послідовність – на нього мало вплинули коливання, часом і різкі, що відбувалися в офіційній пропаганді [10,5]. Особливо яскраво це видно на прикладі ставлення до Великої Вітчизняної війни. У дослідженнях початку 1990-х років найважливішою подією XX в. визнається Велика Вітчизняна війна, займаючи перше місце (57% опитаних) порівняно з Жовтневою революцією (друге місце). Такий порядок не змінився в оцінці цих подій в наступні роки (причому у різних поколінь), незважаючи на величезні суспільні зрушення в політичному і економічному устрої країни, незважаючи на численні спроби дезавуювання підсумків та епізодів цієї війни, її героїв.

Як пояснити цей феномен? В даному випадку історична пам’ять пов’язана з історією кожної сім’ї, війна торкнулася найістотніших і сокровенних сторін особистого життя людей. Тим більше що в сучасному російському суспільстві перемога у Великій Вітчизняній війні по суті – єдина позитивна опорна точка національної самосвідомості народу. Додамо, що Велика Вітчизняна війна торкнулася глибинні структури народної свідомості, все покоління, народну пам’ять, національний характер і побічно вплинула на сучасне масову свідомість, надала йому значну стійкість. Тому пропагандистський тиск тут наткнулося на сильну опірність масової свідомості. Але там, де немає впливу глибинних структур, масова свідомість під впливом відповідних технологій швидко стає податливим і керованим.

Ефективність впливу на масу, її формування в потрібному напрямку вимагають її структурування по різних соціальних і психологічних параметрах, що виражає те чи інше якісне стан маси. З урахуванням цього стану вибираються інструменти та форми впливу. А структурована таким чином маса як соціологічна категорія переходить у категорію громадськості – як сукупності всіх соціальних верств, класів і груп, соціальних спільнот (натовпу, публіки, неформальних груп), електоратів партій і рухів, учасників різних громадських і політичних рухів, аудиторії засобів масової інформації , а також споживачів товарів і послуг.

Сьогодні в разі протистояння різних соціально-політичних систем вплив на масу, на психіку населення здійснюється за допомогою відпрацьованих технологій проведення інформаційних операцій. Американські фахівці виділяють чотири основні категорії інформаційних операцій впливу: 1) операції проти волі нації; 2) операції у сфері національних культур; 3) операції проти владних структур та еліти противника; 4) операції проти ворожих військ. У прийдешньому десятилітті інформаційна боротьба за масу буде вестися навколо державних ідей, духовних і національних цінностей, систем віросповідання, т. Е. Духовної сфери життєдіяльності людей [8, 703-704]. І тим більше значення набуває політична та економічна безпека суспільства, його стабільність.

Посилання на основну публікацію