Хронічна ниркова недостатність. Уремія

Коли в результаті захворювань нирок порушується їх функціональна здатність, діагностується ниркова недостатність. Вона може бути гострою і хронічною. Хронічна ниркова недостатність нерідко розвивається в результаті хронічних ниркових захворювань (хронічний пієлонефрит, хронічний гломерулонефрит), коли значно зменшується кількість функціонуючих нефронів в нирках. Термінальною стадією хронічної ниркової недостатності є уремія. Як правило, вона призводить до летального результату. Хронічна ниркова недостатність проходить у своєму розвитку 3 стадії: латентну, азотемічну і термінальну (уремія). У стадії компенсації хворий не пред’являє скарг, порушення функції нирок відзначається тільки при лабораторних дослідженнях (пробі Зимницкого на здатність нирок до концентрації і розведення). Відзначається тенденція до ізогіпостенурія, т. Е. «Монотонного» виділенню сечі, відносна щільність якої нижче норми. На цьому етапі скарги хворих обмежуються тими, які обумовлені основним захворюванням, що викликав розвиток ниркової недостатності. У подальшому при опитуванні хворі скаржаться на диспепсичні зміни, що пов’язано з розвитком гастриту. Гастрит, коліт, бронхіт, стоматит – всі ці симптоми об’єднуються єдиним патогенезом. При недостатності функції нирок їх видільну роль на себе беруть інші органи: шкіра, слизова оболонка шлунково-кишкового тракту, органи дихальної системи. З цим пов’язані поява нудоти, блювоти, зниження апетиту, порушення стільця.
При прогресуванні процесу від хворого виходить неприємний запах, обумовлений виділенням сечовини іншими органами. Про це ж свідчать білий наліт на шкірі, расчеси, обумовлені свербінням шкіри, іноді з’являються крововиливи. Токсини впливають на кістковий мозок, внаслідок чого порушується кровотворення і з’являються анемія, тромбоцитопенія (зумовлює появу геморагічного синдрому) і лейкопенія (зумовлює появу інфекційних ускладнень). Вплив токсинів на центральну нервову систему призводить до появи слабкості, апатичності, зниження працездатності, погіршення пам’яті та уваги, появі сонливості.

Огляд хворих
При розвитку уремії відзначається важкий стан хворого – він лежить в ліжку, свідомість може бути угнетено до ступеня стопора або коми. Мова обкладений темним нальотом. Може відзначатися задишка. Нерідко при аускультації визначається шум тертя перикарда внаслідок відкладення уремічний токсинів на його стінках і розвитку перикардиту. Шкірні покриви хворого бліді. На тілі і в серозних порожнинах можуть з’являтися набряки. З’являється гучне дихання Куссмауля, хворий впадає в кому: втрачаються свідомість, рефлекси на больові подразники, можуть викликатися патологічні рефлекси. Це свідчить про термінальній стадії процесу, неминуче веде до загибелі хворого.

Посилання на основну публікацію