Хірургічна обробка ран, заражених радіоактивними речовинами

Ступінь зараження рани радіоактивними речовинами визначається при дозиметричному контролі. Необхідно насамперед вжити термінових заходів для видалення радіоактивних речовин з рани з метою максимального ослаблення впливу на тканини й зменшення швидкості всмоктування в кров і в лімфу. Тому, починаючи з перших етапів медичної евакуації, із медичного пункту полка, варто частіше замінювати пухкі пов’язки, що відсмоктують, оскільки радіоактивних речовин до 50 % із зовнішньої рани всмоктується первинною пов’язкою, а інша частина їх всмоктується наступними пов’язками при їх заміні.

Особливе значення має раціональна й рання первинна хірургічна обробка ран. Вчасно й радикально проведена хірургічна обробка рани, зараженої радіоактивними речовинами, сприяє кращому загоєнню рани, зменшенню небезпеки вторинної інфекції, знижує небезпеку внутрішнього опромінення. Для рани, зараженої радіоактивними речовинами, хірургічна обробка є обов’язковою, з рясним промиванням і висіченням тканин.

Хірургічну обробку таких ран («радіоактивні міксти») потрібно проводити з дотриманням правил і норм загальної та особистої обережності, з метою запобігання зараженню радіоактивними речовинами інших потерпілих і медичного персоналу: в окремій перев’язній, у рукавичках і фартухах, з наступною дезактивацією інструментарію і з похованням зараженого перев’язного матеріалу й стічних вод у ґрунті. Якщо дозволяє загальний стан потерпілого, то перед відправленням в операційну або перев’язну його потрібно піддати повній санітарній обробці.

Знеболювання при хірургічній обробці ран, заражених радіоактивними речовинами, проводять за загальними правилами знеболювання при оперативних втручаннях на щелепно-лицьовій ділянці. При цьому методом вибору є місцеве ін’єкційне знеболювання, що сприяє вимиванню радіоактивних речовин із рани й зменшенню небезпеки ранової інфекції.

Методика хірургічної обробки рани при зараженні радіоактивними речовинами відрізняється більшою радикальністю порівняно з обробкою ран, не заражених радіоактивними речовинами. Особливості проведення методики:

—      ретельне механічне очищення рани, видалення всіх поверхнево розташованих сторонніх предметів, згустків крові, осколків зубів і кістки;

—      рясне й багаторазове промивання рани, зрошення її струменем, що б’є, різними рідинами: стерильною водою, ізотонічним розчином натрію хлориду, розчином олії, слабкими розчинами антисептиків тощо. Ефективність промивання рани залежить від терміну її обробки: при промиванні рани через годину після зараження з неї видаляється до 20 %, а в більш пізній термін — лише 3—5 % радіоактивних речовин, що потрапили в рану (А.Н. Беркутов). При цьому мають значення й особливості рани — характер, розмір, глибина, наявність сторонніх предметів тощо;

—      розсічення й більше широке, ніж звичайно, висічення країв і дна рани з метою максимального видалення радіоактивних речовин. Шляхом висічення тканин зараженої рани, можна видалити 70—80 % радіоактивних речовин. Але можливості висічення тканин рани в щелепно-лицевій ділянці обмежені топографо-анатомічними особливостями цієї ділянки. Глибоке висічення тканин може спричинити спотворювання й порушення функції обличчя;

—      ретельне видалення всіх сторонніх предметів, тому що вони можуть бути джерелами внутрішнього опромінення. На відміну від звичайних вогнепальних сліпих поранень обличчя, при яких сторонні тіла, що глибоко проникли, видаляються за показаннями, металеві сторонні предмети, що мають радіоактивні частки, підлягають обов’язковому видаленню. У зв’язку із цим такі уражені повинні терміново бути евакуйовані в спеціалізовані госпіталі для хірургічної обробки. Вказівки на те, що металеві зубні протези, металеві пломби й інші конструкції, що перебували в роті уражених у момент опромінення, можуть стати джерелами наведеної радіації, є помилковим. Таке явище може мати місце лише при дозах опромінення, які в десятки разів перевищують летальні. Тому видаляти всі металеві протези й пломби в момент хірургічної обробки ран не потрібно, за винятком неякісних з метою санації порожнини рота (рухомість зуба під коронкою в щілині перелому й т. д.);

—      зіставлення і скріплення відламків щелеп — остеосинтез накістковими мініпластинами, спицями, дротяним швом кістки, або зовнішньоротовими апаратами з опорою на спицях;

—      повторне промивання хірургічно обробленої рани антисептичними розчинами (калію перманганату, фурациліном, риванолом) з антибіотиками;

—      заключним етапом є повторний дозиметричний контроль. У разі виявлення радіоактивних речовин, що перевищує припустимий рівень, треба повторити багаторазові промивання рани й провести знову дозиметричний контроль. Якщо промивання не знижують рівень радіоактивних речовин у рані, то їх припиняють, м’які тканини навколо рани інфільтрують розчином анестетика з антибіотиками, на шкіру накладають рідкі шви, рану дренують і накладають пов’язку;

—      якщо після хірургічної обробки кількість радіоактивних речовин, що залишаються в рані, не перевищує припустимого рівня, хірург повинен, змінивши інструмент, інфільтрувати краї рани антибіотиками й накласти первинні глухі шви.

Вторинна хірургічна обробка ран, заражених радіоактивними речовинами. Якщо бойова обстановка або важкий стан потерпілого не дозволяють зробити первинну хірургічну обробку рани, то проводять хірургічний туалет таких «радіоактивних мікст»: очищення шкіри, що оточує рану, а рану багаторазово й рясно промивають. Надалі показана часта зміна пов’язок (2-3 рази в день), бо з кожною пов’язкою з рани виділяється певна кількість радіоактивних речовин.

Для успішного результату комбінованих уражень велике значення має наступне комплексне лікування потерпілого.

Харчування хворих. Захворювання на променеву хворобу супроводжується глибокими й різноманітними змінами в обміні речовин, а також порушенням функцій організму. Зокрема, знижується апетит, з’являються нудота й блювання, порушуються рухова й секреторна функції травного тракту, процеси перетравлення й усмоктування їжі, виникають виразково-некротичні зміни в слизовій оболонці порожнини рота, шлунка й кишок, розвивається кровоточивість. Особливо вираженими є порушення білкового й вітамінного обміну. У разі тяжкого перебігу гострої променевої хвороби спостерігаються значні порушення вуглеводного й жирового обмінів, збідніння печінки глікогеном і жирове переродження її тканини. Променева хвороба зумовлює підвищену витрату багатьох вітамінів, особливо В, В2, В6, В12, радіоактивних речовин і аскорбінової кислоти.

Для харчування хворих з гострою променевою хворобою застосовують раціон підвищеної харчової цінності, на основі якого готують загальну, а також механічно й хімічно щадну дієту.

Загальну дієту призначають хворим з гострою променевою хворобою І ступеня й променевою хворобою II—III ступеня в прихований період й у період розпалу (за відсутності виражених змін у порожнині рота й травному тракті), а також усім хворим у період видужання. Механічно й хімічно щадну дієту призначають хворим з гострою променевою хворобою в період її розпалу, за наявності виразково-некротичних змін у порожнині рота й травному тракті. Украй тяжкі хворі в період розпалу захворювання, при явищах анорексії, порушенні акту ковтання й виснаженні за необхідності можуть харчуватися через постійний зонд, уведений у шлунок.

При променевій хворобі доцільний більш рівномірний розподіл раціону на окремі прийоми їжі. Рекомендується шестиразовое харчування. При зондовому харчуванні їжу вводять через постійний поліетиленовий зонд, зазвичай три рази на день. Краще використовувати для цього спеціальні харчові концентрати.

Посилання на основну публікацію