Ускладнення пошкоджень щелепно-лицевої ділянки

⚡ Після травми у постраждалого в різний час можуть виникнути ускладнення, які загрожують його життю. За часом виникнення їх прийнята розподіляти на:

  1. безпосередні — виникають відразу після отримання пошкодження;
  2. ранні — виникають через декілька годин-діб після травми;
  3. пізні — виникають через кілька діб-тижнів після травми.

До безпосередніх ускладнень відносять кровотечу, асфіксію, травматичний больовий шок. До ранніх — ранні кровотечі, наростаюча дихальна недостатність при порушенні прохідності верхніх дихальних шляхів, кома, синдром гострого розладу водно-електролітного балансу організму.

До пізніх ускладнень відносять вторинні кровотечі, гнійно-запальні процеси, порушення регенерації, вторинні дефекти і деформації тканин та ін.

У структурі загального травматизму мирного часу пошкодження судин із кровотечею становлять до 1,5 % випадків. Кровотеча виникає при відкритих пошкодженнях тканин, є супутнім проявом відкритого пошкодження і може бути артеріальною, венозною або змішаною.

Серед пошкоджень кровоносних судин щелепно-лицевої ділянки найнебезпечнішими є пошкодження артерій великого та середнього калібру – загальної, внутрішньої та зовнішньої сонних артерій, верхньощелепної, поверхневої скроневої артерії, яремних вен, інших судин. Ці пошкодження можуть бути відкритими проникними (за наявності відкритої рани) або закритими проникними (шкіра є непошкодженою, але є пошкодження судини, наприклад гострими відламками кісток). В останньому випадку кровотеча зовні не спостерігається, бо є внутрішньою і більш небезпечною, оскільки крім загальних соматичних змін може спричинити небезпечні місцеві ускладнення.

Крововтрата вкрай негативно впливає на загальний стан організму постраждалого, може розвинутися геморагічний шок аж до його загибелі. Клінічні прояви значної крововтрати — бліді шкірні покриви, ціаноз слизових оболонок, зниження AT, загальна слабкість, гіподинамія, поступова втрата свідомості.

Ступінь крововтрати, рівень зниження ОЦК і тяжкість геморагічного шоку характеризують за клінічними ознаками:

  1. легкий ступінь: крововтрата 500—700 мл крові (зниження ОЦК на 10—12 %), виражені клінічні ознаки відсутні;
  2. середній ступінь: крововтрата 1000—1500 мл (зниження ОЦК на 20— 30 %), AT до 90—100 мм рт. ст., пульс до 100 за 1 хв, шкіра бліда;
  3. тяжкий ступінь: крововтрата 1500—2000 мл (зниження ОЦК на 30— 40 %), клінічно — ціаноз, холодний піт, блідість шкіри, тахіпое, пульс до 120 за 1 хв, AT до 80—90 мм рт. ст., олігурія (розвиток геморагічного шоку);
  4. надтяжкий ступінь — масивна крововтрата — понад 2000 мл (зниження ОЦК понад 30—40 %), хворий у ступорі, різка блідість шкіри, акроцианоз, анурія, пульс до 130—140, AT до 30 мм рт. ст. і нижче.

Місцеве та загальне лікування кровотечі полягає у:

  • спинені кровотечі (тимчасовому, остаточному);
  • компенсації крововтрати, відновленні ОЦК;
  • симптоматичному лікуванні постгеморагічного синдрому.

Існує багато методів спинення кровотечі. Тимчасове спинення кровотечі має виконувати будь-який медпрацівник, людина в будь-яких умовах. Воно передбачає забезпечення можливості евакуації і транспортування постраждалого до медичного закладу, де можна виконати остаточне спинення кровотечі.

Для тимчасового гемостазу застосовують:

  • тугу тампонаду рани тампонами (бажано тампонами з гемостатиками);
  • тугу стисну пов’язку на рану після її тампонади;

Пал. 1. Схема розташування місць пальцевого притискання артерій на обличчі та шиї для спинення кровотечі:

  • загальної сонної артерії; 2 і 4 — лицевої артерії; 3 — поверхневої скроневої артерії
  • пальцеве притиснення артерыї, з басейну якої йде кровотеча (загальної сонної артерії — по передньому краю груднинно-ключично-соскоподібного м’яза до поперечного відростка VI—VII шийного хребця, лицевої артерії — біля переднього краю власне жувального м’яза та біля внутрішнього кута ока, поверхневої скроненої артерії — до виличної дуги на 1 :м уперед від козелка вуха) (1);
  • затискач П.З. Аржанцева, який накладають з опорою на задню поверхню шиї в ділянці загальної сонної артерії;
  • стисну пов’язку на загальну сонну артерію на боці кровотечі за допомогою дошки, шини або руки хворого та бинта;
  • накладання на судину, що кровоточить у рані, затискача.

Після доставлення постраждалого в медичний заклад проводять остаточне. спинення кровотечі механічними, фізичними, хімічними, біологічними, комбінованими методами. До цих методів належать:

  • перев’язка, закручування або прошивання судини, що кровоточить, у тіні (ефективно для судин малого калібру);
  • туга тампонада рани тампоном з розчином водню пероксиду, гемостатичною марлею, віскозою, гемостатичною губкою, гарячим ізотонічним розтином натрію хлориду тощо);
  • штучна внутрішньосудинна емболізація;
  • перев’язка судини на протяжності, за межами рани;
  • діатермокоагуляція тканин і судини високою температурою, зокрема лізерним променем;
  • кріологічний вплив на тканини і судину, що кровоточить;
  • застосування гемостатичних препаратів (дицінон, етамзилат, рутин, юкорбінова кислота, тромбін, інші препарати).

Загальна інфузійна терапія передбачає компенсацію втраченого обсягу крові і відновлення ОЦК шляхом переливання крові, її препаратів або компонентів, кровозамінних препаратів та розчинів (ізотонічний розчин натрію хлориду, розчин Рінгера, реополіглюкін, розчин глюкози та ін.). Медикаментозне лікування передбачає комплексну симптоматичну терапію, а за відсутності ускладнень, переважно загальнозміщювальну терапію та активацію геміну речовин.

Асфіксія — це гострий або підгострий патологічний стан, зумовлений гіпоксією і гіперкапнією, який проявляється тяжким порушенням діяльності нервової системи, дихання і кровообігу.

Асфіксія може виникати після різних травм щелепно-лицевої ділянки. Класифікація асфіксій за Г.М. Іващенко (1951) наступні, запам’ятати які легко з використанням слова «ДОСКА»: Д — дислокаційна асфіксія, О — обтураційна, С — стенотична, К — клапанна, А — аспіраційна.

  • Дислокаційна асфіксія виникає внаслідок западання, зсуву язика в ротоглотку і перекриття ним верхніх дихальних шляхів. Причиною таких асфіксій може бути запаморочення в положенні лежачи на спині, двобічні ментальні переломи нижньої щелепи зі зміщенням відламків, рани м’яких тканин дна порожнини рота з пересіченням м’язів, які утримують під’язикову кістку і язик у правильному положенні.

Лікування дислокаційної асфіксії передбачає виведення язика вперед різними методами:

  1. накладання на язик утримувача і виведення його вперед інструментом або пальцями рук;
  2. прошивання язика лігатурою і фіксація останньої до шкіри шиї;
  3. проколювання виведеного вперед язика шпилькою з її упором в кути рота (2, 3);
  4. виведення нижньої щелепи вперед натискуванням руками на кути щелепи.

Обтураційна асфіксія виникає після потрапляння в ротоглотку, на голосові зв’язки будь-якого стороннього предмета, згустків крові, блювотних мас (або серветки, тампона, відбиткового матеріалу, видаленого зуба). Для відновлення прохідності верхніх дихальних шляхів видаляють кров’яні згустки, інші сторонні предмети, або проводять трахеотомію.

Стенотична асфіксія є наслідком набряку, гематоми м’яких тканин, повітряної емфіземи тканин шиї або середостіння, які стискують верхні дихальні шляхи. Для усунення цієї асфіксії призначають протинабрякове лікування, у тому числі гормони, або проводять трахеотомію.

Клапанна асфіксія проявляється у вільному видиху повітря й утрудненому вдиханні. Вона зумовлена тим, що клапоть м’яких тканин може вільно

Посилання на основну публікацію