Туберкульоз

Туберкульоз – хронічне інфекційне захворювання, що характеризується утворенням у різних органах, частіше в легенях, специфічних запальних змін.

Збудник туберкульозу – мікобактерія туберкульозу (бацила Коха). Головним джерелом туберкульозної інфекції є хвора на активну форму туберкульозу. Мікобактерії туберкульозу виділяються з харкотинням, потом, слиною і материнським молоком. Основним резервуаром мікобактерії туберкульозу є мокрота хворих з відкритою формою захворювання.

Шляхи передачі захворювання. Шляхів зараження туберкульозом кілька, але частіше мікобактерії потрапляють в легені через дихальні шляхи. Особливо небезпечні внутрішньосімейні та внутрішньоквартирні контакти з хворими на туберкульоз. Захворювання розвивається тільки при попаданні в організм досить активного збудника або при зниженому імунітеті організму. Важливе значення мають погані соціально-побутові умови, що призводять до довгого контакту зі збудником. До групи ризику належать хворі на цукровий діабет, алкоголізм, самотні літні люди, бомжі (люди без певного місця проживання), мігруюче населення та ін.

Основні симптоми. Залежно від форми туберкульозу, поширеності, фази спостерігаються найрізноманітніші симптоми.

Лихоманка – найбільш частий симптом туберкульозу. Пітливість ночами – один з ранніх симптомів захворювання. Кашель – постійна ознака. Він може бути сухим або супроводжуватися виділенням мокроти, короткочасним і частим. Мокротиння буває різного характеру: від слизової до гнійної. Кровохаркання – невелика домішка крові у мокротинні – є результатом руйнування стінок кровоносних судин. Легенева кровотеча – наслідок пошкодження туберкульозом великої судини. Задишка зумовлена зменшенням дихальної поверхні легенів.

Розрізняють такі клінічні форми туберкульозу:

туберкульозна інтоксикація у дітей та підлітків;
туберкульоз органів дихання;
туберкульоз інших органів і систем.
Туберкульоз легень існує у відкритій формі – з виділенням у навколишнє середовище мікобактерії і в закритій формі – без виділення збудника.

Діагностика туберкульозу грунтується на рентгенологічному і бактеріологічному дослідженні. За їх результатами можна визначити форму захворювання, знайти туберкульозні вогнища. Для ранньої діагностики туберкульозу легенів використовуються проби з туберкуліном.

Принципи лікування та догляд за хворими. Лікування хворих на туберкульоз повинно бути комплексним, що включає специфічну і неспецифічну терапію, а також хірургічне втручання. До специфічного лікування належить призначення антибактеріальних препаратів, які застосовуються до одужання хворого. Неспецифічне лікування включає гігієнічний режим, посилене харчування, застосування стимулюючої та симптоматичної терапії. Широко використовується санаторно-курортне лікування.

Хворий на туберкульоз вимагає до себе особливої уваги. Необхідно роз’яснювати хворому і його родичам, що туберкульоз виліковний і багато що залежить від самого хворого, від виконання ним режиму, своєчасного прийому ліків, відмови від куріння і вживання алкоголю. Важливе значення у догляді за хворим на туберкульоз є своєчасне знезараження його біологічних виділень, речей повсякденного вжитку, вологе прибирання приміщень за допомогою дезінфікуючих засобів.

Профілактика. Розрізняють соціальну, санітарну та специфічну профілактику захворювання. Соціальна профілактика спрямована на створення оптимальних умов життя і роботи. Санітарна профілактика включає оздоровлення вогнищ туберкульозної інфекції, просвіта населення, раннє виявлення та лікування хворих, попередження розповсюдження захворювання. Специфічна профілактика включає вакцинацію, ревакцинацію і хіміопрофілактику. Вакцинацію проводять всім новонародженим, ревакцинація здійснюється дітям у віці 7 років, а наступні – через 5-7 років. Хіміопрофілактика рекомендується дітям, підліткам, які контактували з хворими, і для попередження рецидиву захворювання.

Author: Олександр
Фанат своєї справи і просто крутий чувак.