Телерентгенограма черепа

Телерентгенограма черепа — це рентгенограма, виконана з великої дистанції, щоб отримати проекційно не викривлене зображення черепа завдяки (майже) паралельному ходу рентгенівських променів за рахунок збільшення дистанції між об’єктом і тубусом рентгенівського апарата.

Виконують телерентгенограми в прямій і бічній проекціях. Більш інформативною в клінічному плані є бічна проекція, яку виконують у 4 етапи:

1)      ренгеноконтрастною речовиною (барію сульфат) контрастують профіль м’яких тканин обличчя, кісток по середній лінії; 2) фіксують голову хворого в цефалостаті, касета розміром 24 на 30 см; 3) центрують центральний промінь на зовнішній слуховий хід; 4) проводять знімають з відстані 1,5 м від людини при експозиції 0,1 с.

Після проявлення плівки отримані дані розшифровують традиційним методом або з використанням спеціальних комп’ютерних програм. Аналіз, розшифровку телерентгенограм профілю голови за методом (A.M. Schwarz, 1961) або іншими методами здійснюють за основними узгодженими антропометричними орієнтирами.

Антропометричні кісткові точки й орієнтири:

N — назіон (nasion), відповідає переходу носової кістки в лобову кістку;

Se — точка середини входу в турецьке сідло (sella turcica);

Or — орбітальна точка (orbitale), середина нижньоочноямкового краю;

Ро — точка, відповідає верхівці суглобової головки наперед від зовнішнього слухового отвору (porus acusticus extemus, Porion);

Fpp — крилопіднебінна ямка (fossa pterygopalatina);

Sna — передня носова ость (spina nasalis anterior);

Snp — задня носова ость (spina nasalis posterior);

A — точка, шо відповідає найбільш увігнутій частині верхньої щелепи на фронтальній ділянці під spina nasalis anterior; pd — тверде піднебіння (palatum durum); vp — м’яке піднебіння (velum palatinum); ii — точка, що відповідає середині різцевого перекриття; mm — точка, що відповідає зімкненню оклюзійних контактів перших постійних молярів;

В — точка, що відповідає найбільш поглибленій частині нижньої щелепи у фронтальній ділянці над підборіддям;

Pgo — найбільш виступаюча передня кісткова точка підборіддя;

Gn — точка, що відповідає нижньому краю підборіддя;

Go — точка, шо відповідає нижньому краю кута нижньої щелепи.

Основні шкірні точки й орієнтири:

tr — перехід волосистої частини голови в шкіру лоба або лінію зростання волосся;

о — очна точка, відповідає середині кісткового нижиьоочноямкового краю;

п — шкірний назіон; sn — підносова ділянка; gn — шкірний гнатіон; pgo — шкірний погоніон.

Основні площини і лінії відліку:

Nse — площина основи черепа, або краніальна площина за Schwarz; відповідає лінії, проведеній між точками N і Se;

Н — франкфуртська горизонтальна площина (площина Simon), відповідає лінії, проведеній між точками Or і Ро;

NA — лицева площина — planum facialis (Downs), відповідає лінії, проведеній між точками N і А;

SPP — спінальна площина (spi- nale planum), площина основи верхньої щелепи, відповідає лінії від точки Sna до точки Snp;

ОСР — оклюзійна площина (oclusion planum), відповідає лінії, проведеній між точками іі і mm;

МР — мандибулярная площина (mandibulum planum), або площина основи нижньої щелепи; відповідає лінії, проведеній від

точки Gn до точки Go у вигляді дотичної до нижнього краю тіла нижньої щелепи;

А — дотична до заднього краю гілки нижньої щелепи – від дистальної поверхні суглобової головки до дистальної поверхні кута нижньої щелепи;

Рп — носова вертикаль (planum nasalis, Drejfus), відповідає перпендикуляру, опущеному на площину NSe (краніальна площина) в точці п (шкірний назіон);

Ро — орбітальна вертикаль (planum orbitalis), пряма, проведена паралельно до носової вертикалі від середини нижньоочноямкового краю.

A.M. Schwarz відзначив, шо ділянка розташування зубних рядів і шелеп відмежована від черепа по спінальній площині SPP, і тому поділив лицевий череп на дві частини: краніальну, розташовану над спінальною площиною (прилеглу до основи черепа), і гнатичну, розташовану під спінальною площиною (зубні ряди із щелепами).

Гнатична частина лицевого черепа (зубо-шелепний комплекс) може займати різне положення шодо основи черепа, шо зумовлене індивідуальними особливостями будови лицевого черепа генетичної природи, аномаліями і деформаціями зубо-щелепного апарату. Тому потрібно віддиференціювати так звану генетичну норму від патології, зумовленої аномальним прикусом.

В естетиці обличчя A.M. Schwarz надавав велике значення товщині м’яких тканин, оскільки вони можуть компенсувати або посилювати аномальний профіль. Ураховуючи це, він поділив антропометричні дослідження профілю голови на 3 групи показників: краніо-, гнато- і профілометричні.

Краніометричні показники:

  1. Вимірювання довжини передньої частини основи черепа — N—Se (від точки N до точки Se), бо цей відділ черепа найменше змінюється протягом життя людини.
  2. Визначення розташування на черепі скронево-нижньощелепного суглоба.
  3. Визначення лицевого кута (LF).
  4. Визначення кута інклінації (LI).

Гнатометричні показники:

  1. Базальний кут.
  2. Гоніальний кут.
  3. Осьові нахили зубів.

A.M. Schwarz виділив III ступені протрузії:

I        ступінь — від 65 до 55°;

II       ступінь, або середній, — від 55 до 50°;

III      ступінь, або найвиший. — від 50° і менше.

  1. Міжрізцевий кут (L іі ).
  2. Максилярно-мандибулярний кут (І_ММ).
  3. Вимірювання висоти зубів.
  4. Співвідношення шелеп по довжині.

Профілометричні показники:

A.M. Schwarz поділив середнє обличчя на 3 пропорційні частини:

1)      лобова третина — від лінії зростання волосся на лобі (tr) до точки п (шкірний nasion);

2)      носова третина — від точки п до точки sn (підносова точка);

3)      шелепна третина — від точки sn до точки gn (шкірний gnation).

Телерентгенограма черепа в прямій проекції

Для визначення дисгармонії лицевого черепа на виконаній у прямій проекції телерентгенограмі проводять антропометричні вимірювання:

1)      виличного діаметра — між виступаючими точками виличних дуг;

2)      міжорбітальної відстані — між зіничними лініями;

3)      нижньощелепного діаметра — між кутами нижньої щелепи;

4)      ширини і висоти носа (відстань між крилами носа, “nasion-subnasale”);

5)      морфологічної висоти обличчя — “nasion-gnation”;

6)      розмірів тіла і гілки нижньої щелепи, кута нижньої щелепи (вимірюють на R-грамах, моделях обличчя, стреолітографічних моделях кісток тощо).

Для визначення форми і ширини зубних рядів застосовують молярний та премолярний індекси за Поном (124).

Для уточнення виду деформацій нижньої щелепи нами були додатково введені терміни, які уточнюють локалізацію деформації, дозволяють точніше оцінювати стан щелепи, планувати лікування та його результати: для гілки щелепи — мікрорамія та макрорамія, для тіла щелепи макрободія і мікрободія (В.О. Маланчук, 1994).

Рівні поширеності та локалізації аномалій і деформацій із залученням нижньої та верхньої щелеп, інших кісток обличчя:

1)      зубо-альвеолярний рівень — стосується лише альвеолярного відростка однієї (обох) щелеп і положення в ньому зубів, на цьому рівні допомогу надають переважно ортодонти, рідше — ортодонти і хірурги;

2)      (верхньо-, нижньо-) щелепний рівень — стосується положення, розмірів і форми обох щелеп, основну допомогу надають хірурги, а також до і після операції — ортодонти;

3)      деформація всього лицевого черепа — основну допомогу надають хірурги, а також до та після операції — ортодонти;

4)      деформація всього черепа (лицевого і мозкового) — основну допомогу надають черепно-щелепно-лицеві хірурги, нейрохірурги, окулісти, оторино- ларингологи, інші фахівці.

Терміни лікування хворих з деформаціями лицевого (і мозкового) черепа залежать від ряду факторів:

  1. Ступеня фізіологічних і анатомічних місцевих порушень.
  2. Розвитку і ступеня вираженості вторинних деформацій.
  3. Загального стану пацієнта, негативного загального впливу деформацій на організм людини (на дихання — гіпоксія, харчування).
  4. Психічного стану пацієнта — впливу естетичних порушень на його психічний стан.
  5. Періоду розвитку та росту лицевого черепа, віку пацієнта тощо.

Раннє лікування аномалії, деформації, дефекту щелеп забезпечує такі переваги: усунення самої деформації шелепи і поліпшення форми обличчя (і голови), належні умови для правильного подальшого росту і функціонування нижньої і верхньої шелеп та інших задіяних структур, запобігання вторинним деформаціям шелеп і прилеглих до лицевого черепа кісток, поліпшення стану: прикусу, зубів, дихання, загального розвитку пацієнта, усунення психологічних проблем хворого, його родини і т. д.

Слід зазначити, що раннє лікування є технічно й організаційно більш складним, а якщо воно проведено з недоліками або ускладненнями, то може залишити старі або спричинити нові значні проблеми.

Посилання на основну публікацію