Синдром обмеженого хронічного набряку

Наприкінці XIX ст. Мейж описав цей синдром, який характеризується тенденцією до стабільності й хронічного перебігу.

Етіологія, патогенез. Хвороба Мейжа, як і набряк Квінке, розвивається в осіб з конституціональною неповноцінністю гіпоталамічної ділянки. Має значення дія екзогенних або ендогенних факторів. Провокувальними моментами є інфекційні захворювання, психотравмівні фактори, переохолодження.

Клінічна картина. Набряк Мейжа найчастіше локалізується у ділянці голови, на слизових оболонках як у чоловіків, так і в жінок віком 20—40 років. Набряк буває симетричним, щільним і не залишає ямки після натискання на нього пальцем. Тривалість і частота кризів різні. Іноді вони виникають 1 раз у тиждень або місяць чи рідше. Набряки тримаються від 2— 5 год до 10 діб і довше, повністю не зникають, залишаючи трохи ущільнену ділянку шкіри й підшкірної жирової клітковини. В одних випадках ущільнення тканини наростає дуже повільно, процес тягнеться роками; в інших — процес розвивається швидко, уражена частина тіла втрачає свої звичайні форми.

Поява набряку супроводжується загальною реакцією у вигляді нездужання, підвищення температури, ознобу, інколи спостерігається сильний головний біль, сплутаність свідомості, диспепсичні розлади.

Недостатнє знання особливостей клінічних проявів хвороби Мейжа призводить до того, що прогресуючі на голові та слизовій порожнині рота набряки зв’язують із патологією зубо-щелепної системи й призначають лікування, що не дає позитивного ефекту.

Лікування. Призначають антигістамінні засоби (димедрол, супрастин, дипразин у таблетках, кальцію хлорид 10 % по одній столовій ложці 3—4 рази на день після їди, ефедрину гідрохлорид по 0,05 г 3 рази на день протягом 2 тиж.); атропіноподібні засоби (атропіну сульфат по 0,25—0,5 г два рази на день, бело’їд 1—2 таблетки 3 рази на день); курси протизапального лікування: антибіотики, р-глобулін тощо.

Рекомендують курс лікування глюкокортикоїдами (преднізолон, дексаметазон тощо).

Посилання на основну публікацію