Останнім часом у діагностиці застосовуються і радіоізотопні методи дослідження, в першу чергу сканування. Суть методу полягає в тому, що хворому вводять радіоактивний органотропний ізотоп, який володіє здатністю концентруватися в тканинах певного органу.
Потім хворого укладають на кушетку під детектором апарату для сканування (він носить назву γ-топографа, або сканера).
Детектор (сцинтиляційний лічильник γ-випромінювання) переміщається по певній траєкторії над об’єктом дослідження і сприймає імпульси від органу, який став джерелом іонізуючого випромінювання.
Сигнали лічильника потім за допомогою коліматора (електронного пристрою) перетворюються в різної форми сканограмми.
Дані сканування можуть реєструватися графічно у вигляді чорно-білого або кольорового штрихування, фотореєстрації і цифропечаті (після обробки інформації в комп’ютері).
Оскільки інтенсивність випромінювання досліджуваного органу внаслідок накопичення в ньому радіоактивного ізотопу значно вище, ніж інтенсивність випромінювання навколишніх органів і тканин, то щільність штрихів або точок на ділянці сканограмми, відповідної цьому органу, значно вище.
Таким чином, в процесі дослідження на сканограммі вдається отримати «тінь» органу.
При осередковому ураженні паренхіми органу, такому як:
- пухлина;
- кіста;
- абсцес та ін.
На сканограммі позначаються джерела розрідження.
Сканування дозволяє визначити зміщення, збільшення або зменшення розмірів органу, а також зниження його функціональної активності (по дифузному зменшенню щільності сканограмми).
Воно застосовується для дослідження структури:
- щитовидної залози;
- печінки;
- нирок, рідше – інших органів.
Радіоізотопи широко використовуються при дослідженні функцій різних органів по швидкості всмоктування, накопиченню в будь-якому органі і виділення з організму радіоактивного ізотопу.
Так, при вивченні функції щитовидної залози, вивчається динаміка поглинання йодиду натрію, міченого 131I, щитовидною залозою і визначення концентрації білковозв’язаного 131I в плазмі крові хворого.
Для дослідження функції нирок вивчається швидкість виділення нирками гіппурана, поміченого 131I.
Радіоактивні ізотопи також застосовуються для вивчення всмоктування в тонкій кишці і при деяких інших дослідженнях.
Радіоізотопні дослідження (як і рентгенологічні) проводяться тільки за певними показниками, оскільки доведено, що навіть дуже малі дози радіоактивного опромінення, підсумовуючись при повторних дослідженнях, можуть принести певну шкоду здоров’ю обстежуваного.
Обгрунтування необхідності радіоізотопного (як і рентгенологічного, ендоскопічного) дослідження детально записується в історії хвороби пацієнта.