Прогенія

Прогенія — стан надмірного розвитку нижньої шелепи з її вистоянням уперед, супутніми анатомічними, функціональними та естетичними порушеннями (38, кольорова вклейка). Частота прогенії становить 1,5— 4,3 % від усіх аномалій прикусу. Вона може бути істинною (справжньою) або несправжньою (фронтальна, вимушений прикус).

Визначають 3 ступені клінічної вираженості проявів істинної прогенії.

1-      й       ступінь       — кут         нижньої     шелепи       до     131°; сагітальна  щілина         між

різцями щелеп може сягати 2 мм;

2-      й       ступінь       — кут         нижньої     шелепи       до     138°; сагітальна  щілина         між

різцями щелеп може досягати 10 мм;

3-      й       ступінь       — кут         нижньої     щелепи       до     145°; сагітальна  щілина         між

різцями щелеп більше 10 мм, може поєднуватися з відкритим прикусом.

Несправжня прогенія має дві форми:

1)      фронтальна — зумовлена   недорозвиненням         верхньої    щелепи       або

надмірним розвитком фронтальної ділянки нижньої шелепи;

2)      вимушений прикус — виникає внаслідок різних незручностей, які перешкоджають правильному зімкненню зубів із звичкою висувати нижню щелепу вперед.

Клінічні ознаки істинної прогенії:

— збільшення всіх розмірів нижньої шелепи у вертикальному, передньо-задньому та поперечному напрямках;

—      вистояння масивного підборіддя вперед;

—      збільшення нижньощелепних кутів (більше норми в 127°);

—      подовження нижньої третини обличчя;

—      звуження обличчя;

—      уявне западання середньої третини обличчя та вкорочення верхньої губи;

—      уявне вистояння та потовщення нижньої губи;

—      поглиблення носо-губних складок, згладжування губо-підборідної складки;

—      сагітальна невідповідність у ділянці фронтальних зубів;

—      порушення сагітального співвідношення між «ключами оклюзії» (16, 26, 36, 46 зубами);

—      порушення вертикального співвідношення фронтальних зубів: глибоке перекриття зубів, відкритий прикус і тощо;

—      невідповідність розмірів зубних дуг у трансверзальному напрямку;

—      аномалійне розташування окремих зубів або груп зубів, їх скупченість, діастеми, треми і т.д.;

—      варіації зубних дуг за формою та довжиною.

Лікування прогенії полягає у стійкій нормалізації, по можливості, всіх наявних відхилень від нормальної будови та функції нижньої щелепи, а також забезпечувати нормальний вигляд обличчя людини та корекцію її психологічного стану. Досягають зазначеного переважно спочатку хірургічними, а потім — ортодонтичними методами лікування (можлива також доопераційна ортодонтична підготовка пацієнта як етап лікування).

Операцій з корекції істинного збільшення нижньої щелепи розроблено досить багато. Численні автори радять виконувати операції в різних відділах нижньої щелепи: у ділянці альвеолярних відростків щелепи, шийки або основи виросткового відростка навіть із його резекцією, тіла щелепи, її кута та гілки.

Основні види операцій з усунення прогенії:

  1. Поперечні, косі та ковзні остеотомії нижньої щелепи в ділянці її тіла, кута зі зміщенням щелепи назад.
  2. Площинні остеотомії нижньої щелепи в ділянці її гілки і кута (Dal- Pont) або гілки (Н. Obwegeser) та їхні модифікації.
  3. Комбіновані остеотомії нижньої щелепи.
  4. Поперечні остеотомії з видаленням зуба й апаратна компресія тіла щелепи назубними внутрішньоротовими апаратами (В.І. Куцевляк, 1986), тобто зменшення розмірів тіла нижньої щелепи на ширину коронки видаленого 5 або 6 зуба.

Усі операції передбачають зміщення назад підборіддя щелепи за рахунок зменшення розмірів таких відділів щелепи: 1) лише гілки щелепи; 2) лише тіла щелепи; 3) гілки та кута щелепи; 4) лише підборіддя щелепи (геніоплас- тика); 5) підборіддя з остеотомією інших ділянок щелепи.

Слід зазначити, що нормалізацію прикусу та співвідношення зубів забезпечують лише ті операції, які змінюють форму тіла щелепи (нижньощелепної дуги) та переміщують щелепу назад. Враховуючи малі розміри нижньої щелепи при її поперечному розсіченні, особливості остеогенезу і умови проведення операції тощо, доцільнішими є площинні остеотомії, що забезпечують значно більшу площину контакту остеотомованих фрагментів щелепи та надійне зрощення фрагментів у правильному положенні. Бажана площа площинного контакту фрагментів щелепи, яка забезпечує достатні умови для надійного їх зрощення, має становити близько 300 мм2.

Ось чому нині частіше застосовують операції в ділянці кута щелепи, зокрема площинні остеотомії в різних модифікаціях, і значно рідше — операції в ділянці тіла та гілки щелепи з її поперечним розсіченням.

Основні позитивні і негативні результати операцій:

  1. Поперечні, косі та ковзні остеотомії, остеоектомії нижньої щелепи в ділянці її тіла, кута дають недостатню площу контакту ранових поверхонь фрагментів кістки, ненадійне зрощення фрагментів і високу вірогідність різних ускладнень:

—      резекція суглобових відростків і переміщення щелепи назад. Виконують з позаротового доступу, але ця операція часто призводить до виникнення відкритого прикусу, значних анатомічних і функціональних порушень, а тому вона не є фізіологічною і нині її не застосовують;

—      горизонтальна остеотомія гілки щелепи пилкою Джиглі (методика Kostecka). Виконують всліпу з двох проколів шкіри з обох країв гілки щелепи, а тому вона є дуже ризикованою з огляду на можливість травмування великих кровоносних судин та лицевого нерва, і також має нині історичне значення;

—      зовнішньоротова вертикальна клиноподібна остеоектомія гілки щелепи (В.Ф. Рудько) — висікання клиноподібного фрагмента гілки щелепи дозволяє змістити щелепу назад та одночасно зменшити нижньощелепний кут, але поздовжні розпили гілки знижують надійність цієї операції.

  1. Площинні остеотомії нижньої шелепи в ділянці її гілки забезпечують велику площу контакту між остеотомованими поверхнями кістки, що зумовлює високу надійність зрощення кісток у правильному положенні та стійкість отриманого результату. Операції виконують з позаротового та внутрішньоротового доступів. Останній доступ є більш косметичним, хоча і складніший технічно:

—      коса остеотомія гілки шелепи (операція Trauner, Н. Obwegeser) — дає змогу змістити тіло щелепи назад, збільшити площу контакту фрагментів щелепи та забезпечити більш надійне, порівняно з поперечною остеотомією, зрощення її фрагментів. На основі ідеї цієї операції згодом стали розробляти її численні модифікації;

—      площинна остеотомія в ділянці гілки та кута щелепи (операція Dal-Pont) та різні її модифікації є сьогодні найбільш застосовуваними операціями для реконструкції нижньої щелепи, бо вони забезпечують майже максимально можливу площу контакту поверхонь фрагментів щелепи після їх переміщення у правильне положення (126);

—      численні площинні остеотомії інших авторів (В.Ф. Рудька, Митрофанова та інших) є модифікаціями операції Dal-Pont. Вони дещо змінюють або вдосконалюють основну операцію відповідно до конкретних клінічних умов, не змінюючи її суті, але значно поліпшують можливості утримання серединного фрагмента шелепи в потрібному положенні на період зрощення її фрагментів;

—      площинні остеотомії з фігурними розпилами зовнішньої кортикальної пластинки щелепи та створенням кісткових протиупорів на зовнішніх кортикальних пластинках контактуючих фрагментів щелепи для запобігання їх післяопераційному зміщенню в попереднє положення розтягнутими на 0,15— 0,2 від вихідної їх довжини основними жувальними м’язами.

  1. Комбіновані остеотомії щелепи мають усі переваги площинних остеотомій:

—      З варіанти сходинкових остеотомій (В.А. Богацкий) у ділянці тіла нижньої щелепи передбачають одночасне переміщення тіла щелепи назад (1-й варіант) з корекцією відкритого (2-й варіант) або глибокого (3-й варіант) прикусу в передньому відділі щелеп та збереженням судинно-нервового пучка. Кожний варіант операцій передбачає відкриття судинно-нервового пучка щелепи, поперечну сходинкову остеоектомію з урахуванням необхідного напрямку та величини переміщення серединного фрагмента щелепи назад (1-,

2-      й та 3-й варіанти) і кута переміщення серединного фрагмента вгору-вниз (2-й та 3-й варіанти) з подальшою фіксацією нової форми щелепи різними методами (128);

—      комбінована площинна остеотомія в ділянці кута та тіла щелепи забезпечує створення на зовнішній поверхні щелепи прямокутних розпилів кортикальної пластинки з видаленням ділянок кортикальної пластинки такої ширини, на яку потрібно перемістити щелепу назад (Г.І. Семенченко, П.А. Лозенко). По цих прямокутних кісткових пазах і переміщують фрагменти щелепи відносно один одного, що забезпечує їх надійну післяопераційну фіксацію;

—      площинна остеотомія в ділянці кута та тіла щелепи може бути виконана зі збереженням на малих фрагментах гілок щелепи їх нижнього краю (Л. Крекманов, 1990), що також забезпечує надійне утримання досягнутого під час операції положення серединного фрагмента щелепи.

  1. Поперечні остеоектомії з видаленням зуба з наступною апаратною компресією тіла щелепи: видаляють 5 або 6 зуб. З внутрішньоротового доступу виконують ектомію кортикальної кістки в ділянці видаленого зуба зі збереженням спонгіозної кістки та нижньощелепного судинно-нервового пучка, фіксують на зубах компресійний апарат, і через 5—10 діб після операції починають компресію фрагментів щелепи до досягнення повного контакту між фрагментами щелепи (В.І. Куцевляк).

Після зменшення розмірів тіла нижньої щелепи на ширину коронки видаленого 5 або 6 зуба (5—10 мм) компресійний апарат слугує як ретенційний.

Одночасно з основними операціями усунення прогенії, які супроводжуються зменшенням об’єму порожнини рота, виконують додатково

часткову резекцію передньої третини язика для запобігання рецидиву, деформації, що можуть розвинутися внаслідок тиску великого язика на щелепу в напрямку вперед (129). Втім, ці додаткові операції малоефективні, оскільки язик досить часто виростає майже до попередніх розмірів.

Посилання на основну публікацію