Поняття про лікувальне харчування

Найважливішим компонентом у догляді за хворими є лікувальне харчування, збалансоване за кількісним та якісним співвідношенням харчових речовин і продуктів, способів їх кулінарної обробки, а також інтервалах в прийомі їжі. Фізіологічні потреби людини визначаються з урахуванням її статі, віку, тривалості хвороби та інших показників. Відомо, що компоненти, які потрапляють в організм з їжею, активно впливають на інтенсивність обмінних процесів на всіх рівнях регуляції діяльності організму. Тому диференційоване і цілеспрямоване введення в раціон різних за кількістю і якісним характеристикам харчових компонентів має істотне значення для досягнення належного лікувального ефекту.

Лікувальне харчування вимагає внесення корективів у харчовий раціон і режим прийому їжі. Найбільш оптимальним вважається чотириразове харчування, при якому перший сніданок включає 25% всього раціону, другий – 15%, обід – 35%, вечеря – 25%. Проте у ряді випадків частота прийомів їжі може бути збільшена. Часте харчування рекомендується при хворобах шлунка, особливо при виразковій хворобі в період загострення, при серцево-судинних захворюваннях. При одному і тому ж захворюванні в залежності від перебігу хвороби можуть призначатися різні дієти, так що лікувальне харчування має носити індивідуальний характер і контролюватися лікарем.

Харчовий раціон здорової людини повинен включати 80-100 г білків, 100-120 г жирів, 400-500 г вуглеводів, 1000-2000 г води, але у разі захворювань їх співвідношення в раціоні може змінюватися в ту або іншу сторону.

Кількість енергії, яка виділяється при засвоєнні харчових речовин, є показником енергетичної цінності (калорійності) їжі. Вона розраховується на одиницю маси їжі і виражається в килоджоулях (кДж). При окислюванні 1 г білка виділяється 17 кДж енергії, 1 г жиру – 39 кДж, 1 г вуглеводів – 17 кДж. Енергетична цінність раціону хворого, який одужує після важкого захворювання з втратою маси тіла, повинна істотно перевищувати його фактичні енерговитрати. Для зручності визначення енергетичної цінності страв складені спеціальні таблиці із зазначенням кількості білків, жирів, вуглеводів в 100 г продукту. Добова потреба здорової людини в енергії становить 9200-14 600 кДж. Індивідуальна потреба залежить від фізичного навантаження, конституції, маси тіла, зросту, віку та ін. У хворих, які знаходяться на постільному режимі, потреба в енергії зменшується до 7500-8400 кДж.

Основні компоненти їжі необхідні для нормального функціонування клітин і тканин.

Білки є основою живої клітини, входять до складу ферментів, гормонів, беруть участь у клітинному диханні, виконують функції переносників кисню, охороняють організм від мікробів і вірусів. Розрізняють білки рослинного і тваринного походження. У нормальному білковому раціоні має бути не менше 60% тварин і не більше 40% рослинних білків. Загальна ж кількість білків в їжі має становити приблизно 14%.

Жири – найважливіше джерело енергії для живого організму, структурний компонент клітинних мембран, нервової тканини, наднирників та ін. Добовий раціон повинен включати 70-80% жирів тваринного походження і 20-30% – рослинного. Жири, які надходять з їжею, виконують основну енергетичну функцію, охороняють організм від втрат тепла, утворюють жирові депо.

Вуглеводи забезпечують організму значну частину енергії, необхідної для нормального здійснення процесів життєдіяльності. Вони містяться переважно в продуктах рослинного походження.

Вода становить більше 60% маси тіла. Без неї неможливо нормальний перебіг всіх життєво важливих процесів в організмі.

Мінеральні речовини, вітаміни також необхідні для життєдіяльності всіх органів і систем. Недостатність їх надходження в організм може призвести до тяжких, часто незворотних наслідків.

Вітамінна недостатність – хворобливий стан організму, викликане недостатнім надходженням вітамінів з їжею, порушенням їх засвоєння або пригніченням їх утворення в організмі. Розрізняють два види вітамінної недостатності: часткову і повну. Часткова вітамінна недостатність називається гіповітамінозом, а повна – авітамінозом. Гіповітаміноз характеризується слабо вираженими ознаками захворювання: загальною слабкістю, стомлюваністю, дратівливістю, погіршенням сну, зниженням працездатності, втратою апетиту та ін. Авітаміноз має чіткі клінічні ознаки зі строго специфічними проявами, властивими лише для даного вітаміну.

Нестача вітамінів в організмі може бути наслідком низького вмісту їх у їжі, порушення всмоктування (при захворюваннях травного тракту). Підвищена потреба у вітамінах виникає в період інтенсивного росту організму, в літньому віці, при вагітності, лактації, важкій фізичній праці, інтенсивних заняттях спортом, розумового навантаження, нервноемоціональном напрузі, під впливом низької або високої температури повітря, при кисневому голодуванні та ін.

Недостатність аскорбінової кислоти (вітаміну С), частіше спостерігається навесні, супроводжується загальною слабкістю, млявістю, швидкою стомлюваністю, сонливістю і запамороченням, зниженою опірністю організму до інфекційних захворювань. Крайній ступінь авітамінозу С – цинга – зустрічається в даний час рідко, супроводжується висипом, крововиливами, розладами функцій травного тракту.

Недостатнє надходження в організм нікотинової кислоти (вітаміну РР) може супроводжуватися явищами пелагри (дратівливість, безсоння, пригнічений настрій, сухість шкірних покривів, м’язова слабкість та ін.). Важка ступінь недостатності нікотинової кислоти може привести до важких поразок шкірних по-крові.

Недостатність вітамінів групи В (тіаміну, рибофлавіну, цианкобаламина, фолієвої кислоти) може призвести до неврологічних розладів, м’язової слабкості, поразки слизових оболонок та ін.

Нестача вітаміну А (ретинолу) супроводжується нару-ням зору (куряча сліпота), а також змінами шкірних покривів, волосся і запаленням слизових оболонок повік.

При нестачі вітаміну D у дітей розвивається рахіт -зміна кісткової системи, запізніле прорізування зубів, схильність до гострих респіраторних захворювань, у дорослих з’являється млявість, підвищена стомлюваність, емаль зубів чорніє і руйнується, зуби кришаться, виникають болі в області кісток тазу, в м’язах.

Широке вживання рафінованих продуктів, різних хімічних добавок, стабілізаторів веде до виникнення залізодефіцитних станів і анемій. Залізо є важливою складовою не тільки гемоглобіну, але і дихальних ферментів. Зниження надходження заліза в організм веде до зменшення активності тканинних ферментів, кисневого голодування тканин і появи відповідних симптомів: слабкості, стомлюваності, головних болів, дратівливості та ін. Залізодефіцитні анемії часто зустрічаються у вагітних жінок, дітей до 2 років, підлітків, особливо дівчаток. Можливе виникнення же-лезодефіцітних анемій при штучному вигодовуванні.

Профілактика залізодефіцитних станів ґрунтується на вживанні продуктів, багатих залізом (м’ясо, шоколад, свіжа риба, яйця, квасоля, гречана крупа, горох, яблука, чорниця, сухофрукти), а також призначенні препаратів заліза.

Йододефіцитні стану властиві жителям Білорусі. Існує більше 15 захворювань, обумовлених дефіцитом йоду. У результаті його недостатнього надходження в організм, особливо в критичні періоди дозрівання плоду та підлітковому віці, розвиваються нервово-психічні розлади, необоротні зміни скелета. При нестачі йоду відбувається порушення утворення гормону щитовидної залози – тироксину, що призводить до збільшення щитовидної залози.

Профілактика йододефіцитних станів вимагає постійного вживання йодованої кухонної солі, природних продуктів, багатих йодом (волоський горіх, морська капуста, риба, креветки та інші продукти моря). Для виявлення йододефіцитних станів або їх форм використовується прийом обмацування щитовидної залози на предмет її збільшення.

Профілактика вітамінної недостатності проводиться в дитячих дошкільних установах, школах, пологових будинках, лікарнях вітамінізацією готових страв, а на підприємствах харчової промисловості – внесенням вітамінних комплексів в продукти харчування. У домашніх умовах попередження вітамінної недостатності насамперед сприяє різноманітна їжа, що забезпечує надходження в організм у достатній кількості необхідних вітамінів, а також дотримання правил зберігання харчових продуктів та їх кулінарної обробки. Можливе застосування з профілактичною метою в окремі періоди року полівітамінних препаратів.

Годування тяжкохворих. При годуванні тяжкохворих і лежачих слід створювати умови, які дозволяють їм уникнути стомлення. Коли немає протипоказань, то хворий може сидіти і перебувати в напівсидячому положенні. Годувати доводиться малими порціями, давати рідку їжу (протертий суп, бульйон, кисіль, молоко та ін.) Невеликими ковтками з поїльника або з ложечки. Гарячкових хворих найкраще годувати в період поліпшення стану і зниження температури, прагнучи, особливо при безсонні, не переривати без необхідності їх денний сон. Велике терпіння і такт потрібні при годуванні хворих, які втратили апетит. У деяких випадках натуральне харчування хворих доповнюється або повністю замінюється штучним. Останнє застосовується в тих випадках, коли хворий не може самостійно вживати їжу. Існує кілька способів штучного харчування: через отвори, які виконані хірургічним методом у шлунку, також шляхом парентерального введення різних препаратів (внутрішньовенно).

Author: Олександр
Фанат своєї справи і просто крутий чувак.