Пародонтальна пластична хірургія

Сучасні потреби та вимоги пацієнтів максимально повно відновлювати втрачені природні якості організму роблять важливими питання реконструктивної стоматології, у тому числі і питання пародонтальної пластичної слизово-ясенної хірургії. Нині активно розробляють регенеративне направлення медицини, що дозволяє отримати більш повні результати лікування, зменшити інвазивність і час проведення втручань, що залежить від рівня досягнутих знань, майстерності хірурга, технічного оснащення клініки, інших компонентів лікувального процесу.

Пародонт — це за будовою складний комплекс тканин, прилеглих до зуба (303), який має важливі функції, зокрема, утримання зуба в альвеолі, розподіл функціонального навантаження, яке припадає на зуб, на альвеолярний відросток щелепи тощо.

Хірургічне лікування є частиною комплексного лікування захворювань пародонта і має важливе практичне значення. Термін «слизово-ясенна хірургія» визначає хірургічні втручання, які мають за мету збереження та корекцію співвідношення між кератинізованою прикріпленою частиною ясен і рухомою слизовою оболонкою, усунення вкороченої вуздечки чи м’язового прикріплення, збільшення глибини присінка ротової порожнини (Friedman, 1957). Цей термін трактується як «пластичні хірургічні втручання, спрямовані на усунення дефектів форми, положення, дефіциту об’єму ясен навколо зуба» (Glossary of Periodontal terms, American Academy of Periodontology, 1992).

Термін «пародонтологічна пластична хірургія» (Miller, 1993) точніше описує втручання, орієнтовані на ліквідацію рецесій ясен, корекцію форми альвеолярного гребеня, відновлення естетики м’яких тканин. Під ним розуміють «хірургічні маніпуляції, направлені на профілактику чи усунення анатомічних вроджених і (або) набутих (унаслідок травми чи пародонтиту) дефектів ясен, альвеолярної слизової оболонки та кістки» (American Academy of Periodonto-logy, 1996).

Ці терміни є збірними і включають нехірургічні та хірургічні заходи, спрямовані на корекцію стану, усунення дефектів форми, положення та (або) дефіциту об’єму м’яких та кісткової тканин навколо зубів і дентальних імплантатів. Необхідним є також відновлення втрачених функцій.

Застосовують методи пародонтологічної реконструктивно-відновної пластичної хірургії і при захворюваннях пародонта. Ці захворювання, відповідно до Постанови XV Пленуму Всесоюзного наукового товариства лікарів-стоматологів (листопад, 1983), який затвердив термінологію і класифікацію захворювань пародонта, поділяють на 5 груп:

  1. Гінгівіт — запалення ясен, зумовлене несприятливим впливом місцевих і загальних факторів, що перебігає без порушення цілості зубо-ясенного прикріплення. Форма: катаральна, гіпертрофічна, виразкова. Ступінь тяжкості: легкий, середній, тяжкий. Перебіг: гострий, хронічний, загострений, ремісія. Поширеність: локалізований, генералізований.
  2. Пародонтит — запалення ясен, тканин пародонта, що поширюється на підлеглі тканини і характеризується прогресуючою деструкцією періодонта й кісткової тканини міжзубних перегородок. Зустрічається у віці з 15—20 років. Ступінь тяжкості: легкий, середній, тяжкий. Перебіг: гострий, хронічний, загострений, ремісія. Поширеність: локалізований, генералізований. Ступінь тяжкості пародонтиту визначається глибиною зубоясенної кишені, ступенем резорбції кістки, рухомістю зубів.
  3. Пародонтоз — дистрофічне ураження пародонта. Ступінь тяжкості: легкий, середній, тяжкий. Перебіг: хронічний, ремісія. Поширеність: генерал ізованний.
  4. Ідіопатичні захворювання із прогресуючим лізисом тканин пародонта (синдром Папійона—Лефевра, гістіоцитоз, нейтропенія, цукровий діабет й ін.).
  5. Пародонтоми — пухлинні й пухлиноподібні процеси в пародонті.

Ці патологічні стани можуть призвести до патологічної рухомості зубів (пародонтиту) у різних напрямках:

I        ступінь — зуб рухомий у вестибулярно-оральному і медіально-дистальному напрямках до 1 мм;

II       ступінь — зуб рухомий у вестибулярно-оральному і медіально-дистальному напрямках більше, ніж на 1 мм;

III      ступінь — зуб може зміщатися у всіх напрямках, робити колові рухи.

Вимірювати рухомість зуба можна класичним методом (пінцетом) або

пристроєм «PerioTest», який дає змогу визначити особливості пародонта.

Клінічна картина гострої форми перебігу пародонтиту.

Легкий ступінь тяжкості — глибина зубоясенної кишені до 3,5 мм; резорбція міжзубних перегородок до 1/3 висоти, рухомості зубів немає.

Середній ступінь важкості — глибина зубоясенної кишені до 5 мм; резорбція міжзубних перегородок до 1/2 висоти; рухомість зубів I—II ступеня; можливі зміщення зубів, треми, травматична оклюзія, гноєтеча й абсцедування.

Тяжкий ступінь — глибина зубоясенної кишені більше 6 мм; резорбція міжзубних перегородок більше 1/2 або їх розсмоктування; зміщення і рухомість зубів II—III ступеня; треми, травматична оклюзія, дефекти зубних рядів; гноєтеча й абсцедування.

Ремісія виникає після комплексного лікування хворого.

Клінічна картина пародонтиту в стадії ремісії: ясна блідо-рожевого кольору, можливе оголення кореня зуба, глибина зубоясенної кишені на колишньому рівні, на рентгенограмі відсутні ознаки остеопорозу, кістка ущільнена. Стадія ремісії є сприятливим варіантом лікування пародонтиту.

Ознаки генералізованого пародонтиту: запалення; зубоясенні кишені; деструктивні зміни кістки міжзубних перегородок без порушення альвеолярного відростка й тіла щелепи; відкладення назубного каменю й зубного нальоту; виражена клінічна симптоматика; загострення хронічного перебігу з відповідними симптомами й лабораторними даними.

Вогнищевий пародонтит зустрічається рідко і є наслідком оклюзійної травми, введення пломбувального матеріалу в міжзубний проміжок, розриву колової зв’язки зуба від металевої коронки. Патологічні зміни в ділянці різних зубів або відділів щелепи нерівномірні, тому в одного хворого може відзначатися різна тяжкість перебігу пародонтиту.

Пародонтоз — дистрофічне ураження пародонта. При ньому відсутнє запалення ясен, які забарвлені блідо. Спостерігаються ретракція ясен й оголення шийок і коренів зубів. Зубоясенних кишень немає. Зуби стійкі навіть при резорбції кістки більше 1/2 міжзубної перегородки. Зниження висоти міжко-реневих перегородок без вогнищ остеопорозу, зі збереженням щільності кістки, без розширення періодонтальної щілини й ознак резорбції міжзубних перегородок. В альвеолярному відростку, тіла щелеп є ознаки чергування вогнищ остеосклерозу й остеопорозу.

Пародонтоз часто сполучається із клиноподібними дефектами, гіперестезією зубів. Виділяють легкий, середній і тяжкий ступінь тяжкості перебігу.

Легкий ступінь — оголення коренів зубів і зниження міжзубних перегородок до 1/3 довжини, руйнування кортикальних пластинок.

Середній ступінь — оголення коренів зубів і зниження міжкореневих перегородок до 1/2 довжини, рухомість зубів І ступеня.

Важкий ступінь — оголення коренів зубів і зниження міжзубних перегородок на 1/2 і більше, рухомість зубів II—III ступеня.

Середній і тяжкий ступінь пародонтозу може ускладнюватися запаленням ясен.

Посилання на основну публікацію