Оптимізація умов перебігу репаративного остеогенезу

Ураховуючи наявність центральних і місцевих механізмів контролю стану і регенерації кісткової тканини, при будь-яких відхиленнях від нормального перебігу загоєння кісткової рани потрібно: 1) виявити стан кісткової тканини організму хворого (норма, остеопенія, остеопороз);

2)      виявити стан центральних контролюючих кісткову тканину систем і місцевих умов ділянки пошкодження; 3) нормалізувати наявні відхилення

(хоча деякі відхилення показників від норми можуть свідчити про наявність компенсаторно-пристосувального до травми процесу); 4) здійснити додаткові впливи для поліпшення деяких показників організму хворого (загальне зміцнення організму, детоксикація, поліпшення місцевої гемодинаміки, харчування тощо).

Клінічне завдання для поліпшення умов перебігу остеогенезу – створення оптимальних умов для функціонування детермінованих і остеогенних клітин-попередників у ділянці пошкодження.

Для цього потрібно ліквідувати (або запобігти) запальні процеси в кістці та прилеглих тканинах, перевести відкриті пошкодження в закриті (усунути інфікування ділянки пошкодження), корегувати стан регуляторних систем організму, максимально зберегти наявну трофіку м’яких і твердих тканин (іннервація, кровопостачання, раціональне харчування), поліпшити трофіку тканин (усунення рубців, поліпшення кровообігу, поліпшення іннервації, додаткова оксигенація), забезпечити ділянку ушкодження нормальними тканинами з необхідними властивостями (які мають ДОКП і ЮКП), впливати на остеогенні клітини оптимізуючими їх функцію біологічно активними факторами (фізичними, хімічними, біологічними).

Під час проведення оперативного втручання необхідно якнайменше додатково травмувати м’які і тверді тканини.

Кортикальна кісткова тканина несе переважно функціональне навантаження на кістку, а спонгіозна кісткова тканина більше відповідає за репаративні процеси, бо містить кістковий мозок. Тому, за наявності зміщення відламків і контакту кортикальної кістки на одному відламку зі спонгіозною кісткою на іншому відламку процеси репаративного остеогенезу на нижній щелепі (і, вочевидь, на інших кістках) будуть перебігати не кращим чином, тривало, з утворенням значної кісткової мозолі. Саме тому при переломах кісток лицевого черепа (та інших кісток) основними умовами ефективного лікування є репозиція і фіксація відламків кісток.

Якнайшвидша репозиція відламків сприяє підвищенню якості фіксації відламків і має забезпечити: 1) оптимальний контакт між собою однотипної кісткової тканини відламків на всій площі перелому (кортикальна кістка має контактувати з кортикальною, спонгіозна — зі спонгіозною); 2) оптимальну ширину щілини перелому, яка має бути доцільною в біологічному плані відповідно до довжини первинної кісткової структури — кісткової балочки (вірогідно, 2—5 довжин кісткових балок, які мають з’єднати фрагменти кістки, клінічно це має бути, як свідчить досвід і наші останні дослідження, до 0,1— 0,4 мм); 3) збереження зазначених факторів, що має тривати індивідуально обумовлений (для конкретної кістки) час, достатній для зрощення відламків.

Саме за таких оптимальних с точки зору біології, регенерації кістки й біомеханіки умов організму потрібно витратити мінімум ресурсів і часу для повноцінного в анатомічному та фізіологічному плані відновлення пошкоджених травмою кісткових структур.

Посилання на основну публікацію