Одночасне пошкодження кількох кісток лицевого черепа

Травми такого типу є найтяжчими серед усіх пошкоджень обличчя, коли уражуються нижня щелепа і кістки середньої зони обличчя (верхня шелепа). Вони виникають унаслідок вогнепальної, виробничої або транспортної травми, падінні з висоти і завжди супроводжуються тяжкою відкритою або закритою черепно-мозковою травмою, часто — переломами основи черепа, травматичним шоком.

Постраждалих з такими тяжкими травмами часто госпіталізують у реанімаційні, нейрохірургічні, загальнохірургічні відділення лікарень, де може не бути щелепно-лицевого хірурга або запрошують його на консультацію досить пізно (32, кольорова вклейка).

Клінічну діагностику пошкоджень потрібно проводити обережно, щоб не погіршити статус хворого, долучати до цього фахівців суміжних спеціальностей, оскільки рентгенологічне дослідження в перші години, 1—2 добу є вкрай утрудненими і малоінформативним.

Лікування. Хірургічні втручання планують на підставі загального стану хворих і місцевих порушень, плануючи їх етапність та обсяг разом із реаніматологами та іншими фахівцями.

 

Система лікування хворих і поранених в армії, військово-морському флоті україни та під нас катастроф. Принципи організації етапно-евакуаційної системи лікування поранених

Лікування хворих і постраждалих є складним завданням. Бажано, щоб воно починалося від моменту виявлення хворого, продовжувалося під час транспортування до медичного закладу і закінчувалося одужанням в медичному закладі з подальшою повного його реабілітацією. Більшість із зазначеного вже існує в ряді практичних систем організації медичної допомоги мирного, воєнного часу і під час надзвичайних ситуацій, для чого основні види медичної допомоги були формалізовані і розписані за черговістю їх виконання.

Отже, суть етапного лікування поранених і травмованих полягає у поділі медичної допомоги на окремі види з поступовим нарощуванням її обсягу на етапах медичної евакуації для забезпечення якомога швидшої і ефективнішої медичної допомоги більшій кількості поранених.

Вимоги сучасної медицини потребують надавати медичну допомогу:

1)      краще; 2) швидше отримувати позитивний результат; 3) дешевше. Ці три мети великою мірою залежать від організації.

Історія медицини знає різні системи організації допомоги пораненим: система лікування на місці, система лікування на місці з евакуацією, система етапного лікування з евакуацією, система етапного лікування з евакуацією за призначенням. Остання система була повністю сформована в СРСР в роки Великої Вітчизняної війни, відповідала можливостям того часу і дозволила повернути у війська 81,8 % всіх поранених і хворих, що показало її високу ефективність. Натомість, медичні служби інших країн, які воювали, у ті ж самі роки показали в 2—3 рази нижчу ефективність своєї роботи.

Система етапного лікування з евакуацією за призначенням побудована на основі Військово-медичної доктрини Радянської Армії і передбачає такі етапи медичної евакуації:

1-      й етап, поле бою — надається перша медична допомога;

2-      й етап, медичний пункт батальйону — надається долікарська медична допомога;

3-      й етап, медичний пункт полка — перша лікарська допомога;

4-      й етап, медико-санітарний батальйон або окремий медичний загін — надається кваліфікована допомога;

5-      й етап, спеціалізований хірургічний госпіталь — спеціалізована допомога.

Утім, у сучасних умовах є тенденція до вдосконалення і пристосування цієї системи відповідно до існуючих військово-медичних, технічних, технологічних та інших умов і можливостей для досягнення тієї самої мети — надати допомогу якнайшвидше, найефективніше, більшій кількості постраждалих.

Досягають цієї мети низкою заходів: поліпшенням якості та обсягу надання самодопомоги і взаємодопомоги (першої медичної допомоги), скороченням етапів медичної евакуації (відразу з поля бою на літаку, гвинтокрилі або іншим спеціалізованим транспортом у госпіталь, минуючи інші етапи) і наближенням допомоги до поля бою, застосуванням ефективніших методів лікування і реабілітації.

Посилання на основну публікацію