Невралгія носовійкового нерва (синдром Чарліна)

Етіологія, патогенез. Ідентичну з невралгією трійчастого нерва клінічну картину можуть давати симптомокомплекси, зумовлені ураженням не тільки основних гілок, а й інших гілочок трійчастого нерва. Причина ураження нерва остаточно не з’ясована. Частіше захворювання виникає унаслідок ураження приносових пазух (при етмоїдиті), гіпертрофії носових раковин, викривлення носової перегородки, здавлення нерва набряком слизової оболонки носової порожнини, травми ока. Хворіють частіше в молодому віці.

Клінічна картина. Захворювання описав Чарлін у 1931 р. Характеризується нападами сильного болю в ділянці очного яблука, надбрів’я й відповідної половини носа. Біль виникає вночі й супроводжується сльозотечею, вираженою світлобоязню, набряканням слизової оболонки порожнини носа на ураженому боці, виділенням рідкого секрету з носа. Можливі зміни в передньому відділі ока у вигляді кератокон’юнктивіту, помутніння (трофічні зміни) й біль при пальпації внутрішнього кута ока. Частіше спостерігається двобічне ураження.

Особливостями перебігу цього виду невралгії є відносно ранній початок захворювання (середній вік 38 років), специфічна локалізація й значна тривалість больового синдрому (від 0,5—1 год до 1 доби і більше), стійкість клінічних проявів захворювання, залежність інтенсивності болю від характеру етіологічного фактора, нейротонічна реакція зіниць під час нападу, відсутність тригерних зон (115).

У момент нападів характерною ознакою є зникнення болю після змащування переднього відділу носа 5 % розчином кокаїну з додаванням у нього на 5 мл 5 капель ОД % адреналіну (або мезатону, ефедрину, нафтизину) (В.Е. Гречко, 1981). Захворювання перебігає із тривалими (2—3 роки) ремісіями.

Диференціальну діагностику проводять з гангліонітом війкового вузла (синдром Оппенгейма). Головною диференціальною ознакою гангліоніту є наявність герпетичного висипу в ділянці болю. При невралгії носовійкового нерва на шкірі обличчя тригерні ділянки не виявляються, біль триває довше, ніж у разі невралгії трійчастого нерва, практично завжди є чіткий зв’язок з етіологічними факторами. Під час нападу виявляється нейротонічна реакція зіниці на боці ураження, при пальпації внутрішнього кута ока виникає біль.

Диференціальною ознакою є зникнення болю у разі змащування переднього відділу носової порожнини 5 % розчином дикаїну або лідокаїну з додаванням 5 крапель 0,1 % розчину адреналіну (або мезатону, ефедрину, нафтизину).

Лікування. При ураженні довгих війкових нервів варто закапати в очі

1—    2 краплями 0,25 % розчину дикаїну, що блокує больовий синдром через

2—    3 хв. Для посилення анестезувального ефекту на 10 мл розчину дикаїну додають 3—5 крапель 0,1 % розчину адреналіну.

При ураженні підблокового нерва ефективне змащування слизової оболонки носа в місці виходу нерва над верхньою носовою раковиною 2 % розчином кокаїну гідрохлориду з додаванням на 5 мл 3—5 крапель 0,1 % розчину адреналіну гідрохлориду. Також закапують анестетик у кон’юнктивальний мішок і змащують слизову оболонку носа для диференціальної діагностики. Більш ефективне застосування аерозолю 10 % розчину лідокаїну.

Для усунення вираженого больового синдрому застосовують також суміш лікарських речовин: 0,15 г димедролу, 0,1 г спазмолітину, 0,025 г аміназину, 0,25 г глутамінової кислоти, 0,015 г кофеїну, 0,02 г папаверину гідрохлориду, 0,3 г глюкози, що призначають 2 рази на день.

Терапевтичний ефект дає вітамін В12 (10 ін’єкцій на курс лікування).

Найефективнішим фізіотерапевтичним засобом вважається діадинамоелект- рофорез із наркотичною сумішшю (кодеїн, дікаїн, совкаїн по 0,1 г, 6 крапель розчину адреналіну 1:1000, 100 г дистильованої води) на надбрівну ділянку; на курс 10—12 процедур; фонофорез гідрокортизону з анальгіном.

Посилання на основну публікацію