Набутий імунодефіцит

Імунна недостатність (імунодефіцит) — нездатність організму розвивати захисні реакції проти антигенів, що несуть ознаки чужорідної генетичної інформації. Вона може бути:

—      первинна (спадкова) — грубі дефекти будови й функції імунної системи;

—      вторинна (набута);

—      інфекційна (ВІЛ, лейкемія, цитомегаловірусна інфекція, вірус Епстей- на—Барр).

  1. Протозойні й глистові захворювання (малярія, трипаносомоз, лейшманіоз, трихинельоз тощо).
  2. Бактеріальні інфекції (лепра, туберкульоз, сифіліс, пневмококові й ін. інфекції).

III.     Вірусні інфекції: 1) гострі (кір, краснуха, грип, паротит); 2) персистуючі (герпес, хронічна інфекція вірусного гепатиту); 3) вроджені (цитомегаловірус, краснуха); 4) вірусні інфекції імунної системи (СНІД).

  1. Порушення харчування (голодування), незбалансоване харчування й т.д. (особливо нестача заліза).
  2. Хронічні соматичні захворювання.
  3. Ятрогенні імунодефіцити.

VII.   Імунотоксична дія ліків, екологічних і професійних факторів.

VIII.  Постстресові імунодефіциті стани.

  1. Наслідки опіків.
  2. Наслідки травм, хірургічних втручань.
  3. Захворювання органів виділення.

XII.   Психічні захворювання (депресивні стани).

Стрепто-стафілококова інфекція чинить суттєвий негативний вплив на стан імунної системи, зокрема: пригнічує функції Т-лімфоцитів; спричинює гіперреактивність Т і В-лімфоцитів; сприяє формуванню інфекційно-алергійних захворювань із вираженим аутоімунним компонентом, мікробною сенсибілізацією. Цим пояснюють тривалий перебіг інфекцій, виникнення ревмокардиту, ревматичної гарячки, реактивного артриту, геморагічного васкуліту і ін.

Імуномодулююча дія вірусів також є негативною, бо вони викликають:

  1. Різке пригнічення Т-лімфоцитів (при корі, грипі, паротиті, краснусі).
  2. Порушення фагоцитозу нейтрофілами при корі, грипі.
  3. Особливу роль відіграють віруси, що безпосередню уражують імунну систему: ВІЛ (має тропізм до клітин імунної системи й мозку); цитомега- ловірус (істотно пригнічує клітинний імунітет); вірус Епстейна—Барр (уражує В-лімфоцити).

Імунотоксична дія ліків. Імуносупресивні властивісті мають деякі групи ліків, зокрема: антибіотики, імунодепресанти, цитостатики, кортикостероїди, сульфаніламіди (бісептол).

Вплив антибіотиків на імунну систему спричинює виникнення небажаних ефектів: дефект формування первинної імунної відповіді; істотне зниження противірусного імунітету (особливо проти вірусу грипу, рожевого й висівкоподібного лишаю); пригнічення реакції бласттрансформації (перетворення малих лімфоцитів у великі незрілі лімфоцити) лімфоцитів і зниження цитотоксичної активності Т-лімфоцитів; значне зменшення фагоцитарної активності фагоцитів (нейтрофілів і макрофагів); можлива алергізація організму.

Розвиток імунодефіцитних станів можливий унаслідок таких лікарських дій, як: раннє видалення мигдаликів, особливо в дітей та без відповідних показань; не обґрунтована апендектомія.

Видалення лімфоїдних органів до повного формування системи імунітету часто призводить до серйозних порушень здоров’я.

Імунотоксичний вплив екологічних і виробничих факторів. Сучасне навколишнє середовище, в якому перебуває людина та вищі тварини, підпадають дії різних іммунотропних хімічних сполук. До них належать, зокрема, такі:

  1. Продукти повного й часткового згоряння органічного палива: летюча зола, токсичні радикали й перекиси азоту, сірчаний газ, вуглецю оксид, поліциклічні ароматичні вуглеводи (бензапірени, безантрацени).
  2. Продути хімічної промисловості: бензол, феноли, ксилол, аміак, формальдегід і утримувальні його смоли, продукти переробки й синтезу пластмас, продукти гумової і лакофарбової промисловості, нафтопродукти.
  3. Продукти побутової і сільськогосподарської хімії: пестициди, інсектициди, гербіциди, добрива, детергенти, харчові й косметичні барвники, лікарські засоби, смакові добавки, косметичні й мийні засоби.
  4. Метали: свинець, ртуть, кобальт, молібден.
  5. Неорганічний пил: двоокис кварцу, азбест, вуглець, тальк.
  6. Біологічні полютанти: рослинні пилкові алергени, мікроскопічні кліщі, гриби, віруси, бактерії, паразити.

Багато з цих сполук справляють досить виражену імунотропну дію, особливо помітну в періоди фізіологічних імунодефіцитних станів (група ризику: підлітки до 17 років, дорослі після 70 років, вагітні).

Ксенобіотики — хімічні речовини, не природні для біосистеми.

Антибіотики — (анти, життя) речовини, що виробляються мікроорганізмами, вищими рослинами й тваринами, і які мають здатність вибірково пригнічувати розвиток і викликати загибель мікроорганізмів і пухлинних клітин.

Ксенобіотики спричиняють геннотоксичну й мутагенну, мембранотоксичну й ферментотоксичну дію на клітини й органи імунної системи. Найчастіше зустрічаються мутації генів соматичних клітин (лімфоцитів і тимоцитів), які не успадковуються, але можуть бути причиною серйозних відхилень в імунній системі й стані здоров’я. Дуже небезпечні подібні впливи в період становлення різних молекулярних етапів імунної відповіді. Такі ефекти можуть бути причиною необоротних «мінорних» дефектів (імунодефіцитів) у дитини, що проявляються надалі у вигляді порушення імунітету, розвитку імунопатології або онкологічних захворювань.

Імунопатологічні впливи ксенобіотиків на людину проявляються у виникненні негативних проявів — імунологічної недостатності, автоімунних процесів, алергійних станів, псевдоалергії.

Псевдоалергія — це неалергійна дегрануляція тканинних базофілів (тучних клітин — лектини суниці, томатів), зміна синтезу простагландинів (бензойна кислота), вивільнення мітогенів (квасоля) та ін. Унаслідок цього значно знижується антиінфекційний протипухлинний імунітет, а також створюються імунологічні умови для розвитку автоімунної, алергійної і псевдо-алергійної патології. Збільшення частоти цих патологій повністю корелює зі ступенем забруднення навколишнього середовища, продуктів харчування, повітря побутових і робочих приміщень, питної води.

Посилання на основну публікацію