Кишкові інфекції

Черевний тиф – гостре інфекційне захворювання, обумовлене присутністю в крові черевнотифозних бактерій і характеризується лихоманкою, збільшенням печінки, селезінки, поразкою кишечника, шкірними висипаннями.

Збудником черевного тифу є брюшнотифозная бактерія. При черевному тифі джерелом інфекції є хвора людина, а також видужуючі і бактеріоносії. Особливу епідеміологічну небезпеку становлять носії, що працюють в системі живлення, по-чання та харчової промисловості, які є резервуаром збудників для навколишнього середовища.

Шляхи передачі захворювання. Для черевного тифу характерний фекально-оральний шлях передачі. Інфікування продуктів харчування і води відбувається через руки, забруднені збудником, предмети побуту, комах. Крім того, збудник черевного тифу може проникати в організм людини з продуктами харчування: молоком, м’ясом, рибою, хлібобулочними виробами та ін.

Основні симптоми. Інкубаційний період триває в середньому 14 днів. Початок захворювання звичайно поступове, температура підвищується східчасто протягом 4-6 днів і 2-3 тижні утримується на досить високому рівні, а потім поступово, в міру одужання хворого, знижується до норми. На початку захворювання хворого турбує головний біль, мова його обкладений, живіт роздутий, пульс уповільнений. Наприкінці першої або другої тижні з’являються висипання на шкірі. Хвороба вражає тонкий кишечник. Хворі на черевний тиф в обов’язковому порядку повинні бути ізольовані і госпіталізовані для лікування.

Принципи лікування та догляд за хворими. Хворим призначають дієтичний режим, антибіотики, при токсикозі – дезінтоксикаційні препарати, серцеві засоби й ін. Проводиться дезінфекція приміщень, де перебував хворий, предметів побуту, білизни, а також епідеміологічне обстеження для виявлення джерела інфекції. Підсилюють спостереження за об’єктами харчування і водозабезпечення. В епідемічному осередку населенню роблять щеплення.

Під час догляду в гострому періоді хворому встановлюється строгий постільний режим і спокій. Під час зниження температури тіла необхідно уважно стежити за станом хворого, його видом, вимірювати артеріальний тиск і пульс, стежити за функцією органів шлунково-кишкового тракту. Уважне спостереження дозволить в період язвообразования в кишечнику рано виявити розвивається ускладнення. Виділення хворого підлягають обов’язковому знезараженню.

У профілактиці черевного тифу велике значення має проведення комплексних санітарно-епідеміологічних заходів: забезпечення населення доброякісною водою, суворе виконання санітарного режиму на підприємствах харчування і харчової промисловості; попередження зараження їжі на кінцевому етапі її реалізації та ін. Для деяких груп населення проводиться активна імунізація.

Дизентерія – гостре інфекційне захворювання, що супроводжується ураженням слизової оболонки товстого кишечника, болями в животі, частим рідким стільцем з домішкою слизу і крові, загальною інтоксикацією.

Захворювання викликається декількома видами дизентерійної палички. Дизентерією хворіє тільки людина. Джерелами хвороби є хворі з гострою та хронічною дизентерією і бактеріоносії. У поширенні захворювання особливу небезпеку представляють нелікованих хворі зі стертою формою хвороби.

Шляхи передачі захворювання: контактно-побутовий, харчовий і водний. Побутовий шлях поширення інфекції найчастіше є результатом низької санітарної культури. Зараження відбувається через забруднені руки. Надалі дизентерійні мікроби потрапляють на іграшки, дверні ручки, білизна, посуд. Велика роль у передачі інфекції належить харчовим продуктам без термічної обробки. Поширення дизентерії відбувається і водним шляхом при попаданні бактерій в вододжерела. Сприяють поширенню захворювання також мухи, які мають контакт з продуктами харчування та фекаліями хворих.

Основні симптоми. Хвороба часто розвивається гостро. З’являється слабкість, нездужання, незначне підвищення температури тіла, відзначаються переймоподібні болі в животі. Стілець рідкий 3-5 разів на добу з домішкою крові, але можливо і частіше. При тяжкому перебігу дизентерії виникають часті болісні позиви, які не супроводжуються дефекацією. Для дітей раннього віку (до трьох років) характерна висока захворюваність гострою дизентерією. Хвороба у них майже завжди супроводжується блювотою і частим рідким стільцем, що приводять до порушення водносолевого обміну. Стілець у дітей при дизентерії рідкий, зеленуватий, у вигляді пластівців з домішкою крові або гною.

Принципи лікування та догляд за хворими. Лікування хворих на дизентерію повинно бути, по можливості, раннім, індивідуальним і комплексним. Хворим призначається дієтичне харчування з виключенням продуктів, що володіють дратівливою дією. Прийом їжі дробовий, в невеликих кількостях.

Крім того, призначаються антибіотики та інші антибактеріальні засоби, препарати, що відновлюють мікрофлору кишечника і поліпшують переваривающую функцію шлунка. Догляд за хворими строго індивідуальний і залежить від ступеня тяжкості захворювання. Дітям після дефекації слід підмивати анальний отвір, змащувати шкіру дитячим кремом. Підкладні судна і горщики обробляються дезінфікуючими розчинами, випорожнення засипаються хлорним вапном.

Важливе значення у профілактиці захворювання має виявлення і лікування хворих з гострою та хронічною формами дизентерії, бактеріоносіїв і розрив шляхів передачі інфекції, контроль за перехворіли. Дотримання санітарно-гігієнічного режиму на харчових підприємствах і водопостачанні, шкільних і дитячих установах є основною умовою попередження захворюваності на дизентерію. Велику роль відіграє санітарна освіта населення, дотримання особистої гігієни.

Вірусний гепатит – вірусне інфекційне захворювання, що характеризується ураженням печінки, желтушностью шкірних покривів, слабкістю, зміною кольору сечі та іншими ознаками. Розрізняють вірусний гепатит А (інфекційний) та вірусний гепатит В (сироватковий).

Вірусний гепатит А. Основним джерелом вірусного гепатиту А є людина, особливо при безжовтяничних і стертих формах захворювання. Вірус виявляється в крові хворих, фекаліях і клітинах організму. Вірус швидко руйнується під впливом високої температури (протягом 5 хв), ультрафіолетових променів, відносно стійкий до дезинфікуючих засобів.

Основним шляхом передачі захворювання є фекально-оральний (через воду і їжу). Можливо і парентеральне зараження при наявності в організмі вірусу. Спостерігається і повітряно-крапельне поширення вірусу. Особливу небезпеку для оточуючих становлять хворі в кінці інкубаційного і переджовтяничний період, коли з фекаліями виділяється найбільша кількість вірусу.

Основні симптоми. Інкубаційний період вірусного гепатиту становить 15-45 днів. За цей час пошкоджуються клітини печінки. Симптоми захворювання розвиваються дуже швидко: підвищується температура тіла, з’являється озноб, слабкість, головний біль, свербіж шкіри. Потім знижується апетит, з’являються болі в правому підребер’ї, нудота, блювання, виникає жовтяниця, що супроводжується виділенням темної сечі; печінка і селезінка збільшуються. Можливі й безжовтушні форми захворювання.

Принципи лікування та догляд за хворими. Хворі на вірусний гепатит А повинні бути госпіталізовані, так як потрібне постійне спостереження лікаря для попередження серйозних ускладнень. В основі лікування лежить застосування засобів, що захищають клітини печінки від вірусу, і симптоматичних засобів. У жовтяничний період необхідні дотримання постільного і дієтичного режимів, введення вітамінів С і групи В, прийом до двох літрів рідини. При високому рівні білірубіну в крові показано введення дезінтоксикаційних розчинів, гормональних препаратів та ін. Догляд за хворим на вірусний гепатит А полягає в строгому дотриманні хворим і обслуговуючим персоналом правил особистої гігієни, застосуванні предметів ужитку одноразового застосування, стеження за функцією шкіри та органів травлення.

Профілактика вірусного гепатиту А полягає в повсякденному дотриманні правил особистої гігієни, активному виявленні всіх форм хвороби, підвищенні несприйнятливості населення до збудника, застосуванні медичних інструментів одноразового користування.

Вірусний гепатит В. Збудник гепатиту В передається переважно при переливанні крові та її препаратів, при використанні інфікованих медичних інструментів, хірургічних маніпуляціях, користуванні спільними побутовими речами. Крім того, висока ймовірність передачі вірусу через плаценту, інфікування навколоплідними водами при пологах.

Шляхи передачі захворювання. Вірусний гепатит В є антропонозной інфекцією: основним джерелом інфекції є хвора людина або вірусоносій. Шлях передачі вірусного гепатиту В в основному парентеральний. Наявність вірусу у виділеннях людини передбачає і ентеральний шлях зараження.

Основні симптоми. Інкубаційний період вірусного гепатиту В становить 30-180 днів. Переджовтяничний період коливається від декількох днів до двох-трьох тижнів. Для нього характерне зниження апетиту, нудота, порушення стільця, важкість у правому підребер’ї. У частини хворих можливий біль в суглобах, порушення сну, м’язова слабкість, висипання на шкірі. Жовтяничний період наростає повільно, досягаючи максимуму через 2-3 тижні, посилюються симптоми інтоксикації.

Принципи лікування та догляд за хворими. Специфічне лікування вірусу В відсутня, як і гепатиту А. При легкій формі захворювання рекомендується дотримання делікатної дієти з виключенням прянощів, жирних і смажених страв, включення в раціон достатньої кількості рідини (до двох-трьох літрів на добу). При високій інтоксикації показане внутрішньовенне введення розчинів глюкози, вітамінів С і групи В та інших засобів.

В основі профілактики вірусного гепатиту В лежать заходи щодо виявлення джерела зараження, його контактів і шляхів передачі. Особи, які перенесли гепатит, піддаються диспансерному спостереженню протягом року, а були в контакті з хворими оглядаються медпрацівниками протягом місяця. Хронічні носії вірусу гепатиту В повинні знаходитися на суворому обліку, їх амбулаторна карта позначається відповідним маркуванням. Для попередження передачі хвороби парентеральним шляхом від донорства відсторонюються особи, які перехворіли гепатитом незалежно від терміну давності, які страждають гепатитом, алкоголіки та наркомани. Забороняється використання інструментів без відповідної стерилізації. Найбільш простим і зручним є застосування інструментів, шприців, голок, систем для переливання крові, піпеток одноразового використання.

Author: Олександр
Фанат своєї справи і просто крутий чувак.