Інфекційні гнійно-запальні ускладнення

Ці ускладнення є досить небезпечними для життя постраждалих і можуть значно погіршити загальний результат лікування. До них відносять: нагноєння рани м’яких тканин обличчя (абсцеси, флегмони, тромбофлебіт та ін.), травматичний і вогнепальний остеомієліт щелеп, травматичний гайморит, травматичний артрит, хондрит тощо.

Нагноєння рани м’яких тканин обличчя після вогнепальних поранень у вигляді абсцесів, флегмон, тромбофлебіту виникає після нерадикальної або пізньої хірургічної обробки рани, особливо залишення в рані інфікованих сторонніх тіл, некротичних тканин або виникнення їх подальшого некрозу, сполучення рани з порожниною рота, носа. Запальні прояви розвиваються повільніше через достатній відтік запального ексудату з рани. Лікування: загальне і місцеве. Призначають дієві протизапальні засоби, активне дренування і промивання рани розчинами антисептиків, ізоляцію рани від порожнини рота і якнайшвидше її закриття.

Вогнепальний остеомієліт розвивається після вогнепального поранення м’яких тканин і кісток обличчя. Характеризується сприятливішим перебігом, ніж одонтогенний та гематогенний остеомієліт. Гостра фаза майже відсутня, підгостра фаза перебігає досить швидко, оскільки є умови для вільного відтоку ексудату з кісткової рани назовні. Залишені в рані кісткові відламки зони молекулярного струсу швидко втрачають зв’язок із м’якими тканинами, легко інфікуються, формують вогнище хронічного запалення, повільно розсмоктуються і мають згодом відторгатися (первинні секвестри). У разі розвитку крайового некрозу подальших ділянок кістки формуються вторинні секвестри, унаслідок чого остеомієліт без адекватного лікування може тривати довго, навіть декілька років. Якщо порушується відтік ексудату, виникають абсцеси і флегмони, які погіршують перебіг остеомієліту.

Рентгенографічно за 3—4 тиж., окрім ознак переломів кісток, з’являються ознаки деструкції кісткової тканини в ділянці вогнепальних переломів або ушкодження кістки, кісткові порожнини із наявністю в них секвестрів.

Лікування передбачає не вичікувальну (як раніше), а активну тактику — потрібні ранні операції для санації кістки (секвестректомії, секвестрнекректомії). Під час операції видаляють гострі краї відламків і патологічну грануляційну тканину, сторонні тіла, некротичну кістку до здорової тканини, виконують остеосинтез або фіксацію відламків, потім кістку ретельно закривають здоровими м’якими тканинами і рану пошарово ушивають. Профілактика остеомієліту — рання і ретельна первинна хірургічна обробка вогнепальної рани, запобігання розвитку запального процесу в рані, що здійснюють на всіх етапах медичної евакуації.

Вогнепальний гайморит є наслідком проникних у верхньощелепну пазуху ран та неналежної первинної хірургічної їх обробки – залишення в ділянці кісткової рани малих кісткових відламків, сторонніх тіл, відсутність створеного анастомозу з порожниною носа. Він не має гострого періоду і відразу перебігає як первинно-хронічний. Лікування: типове, передбачає санацію верхньощелепної пазухи, створення назоанастомозу, проведення протизапальної терапії. Якщо під час операції виникла значна кровотеча, потрібно провести тугу тампонаду порожнини на 3—5 діб або перев’язати зовнішню сонну артерію, і потім санувати порожнину. Після операції призначають протизапальну терапію.

Інші запальні ускладнення розвиваються внаслідок аналогічних факторів і також потребують комплексного патогенетичного лікування.

Посилання на основну публікацію