Дослідження венозного тиску

Величина венозного тиску характеризує венозний повернення до серця. Дослідження даного показника здійснюється у важких хворих з терапевтичними захворюваннями при застійної серцевої недостатності, вираженому набряковому синдромі різної етіології, при поліцитемії та інших станах, коли є значне збільшення ОЦК. Навпаки, зниження венозного тиску супроводжує зневоднення будь-якої етіології, кровотеча, кахексию. За динамікою величини венозного тиску можна судити про ефективність проведеної корекції вищеперелічених станів.
Тривалий час основною методикою вимірювання венозного тиску служила методика професора В. А. Вальдмана, коли даний показник досліджувався допомогою однойменного приладу в кубітальної вені. Основними недоліками методу є неможливість тривалого манометрірованія тиску і похибка, обумовлена ​​вимірюванням тиску в периферичної вені. В даний час перевагу віддають дослідженню венозного тиску в центральних венах (яремної, підключичної), так як саме ці вени використовуються в повсякденній клінічній практиці для постановки постійних катетерів, необхідних для багаторазових інфузій. Венозний тиск вимірюється на видиху, лінійка ставиться вертикально (у пацієнта, що перебуває в положенні лежачи на спині) на рівні m. pectoralis major. Величини тиску відображаються в сантиметрах водяного стовпа. Нормальним вважається венозний тиск в межах 6-12 см водн. ст.
Непрямим методом визначення венозного тиску або тиску в правому передсерді є метод, заснований на заповненні підшкірних вен – рука хворого піднята над головою, підшкірні вени спадаються. При повільному опусканні руки, коли доходять до певного рівня, вени починають заповнюватися – в цьому місці вимірюють перепад висоти між рукою і правим передсердям, який дорівнює тиску в правому передсерді в сантиметрах водяного стовпа.

Посилання на основну публікацію