Що таке акція? Що означає мати свою акцію у фірмі?

Що ж таке акція? Висловлюючись словами Цивільного кодексу України, цінний папір взагалі (і акція зокрема) – це документ, що засвідчує майнові та немайнові права. У випадку з акціями у власника цього цінного паперу є майнові права на частку майна компанії та на отримання частки прибутку у вигляді дивідендів, а також немайнове право на участь в управлінні компанією.

Купуючи акції, інвестор стає співвласником компанії, яка випустила ці цінні папери. Які ж права має акціонер на практиці?

Почнемо з права на частку майна компанії. Це право мають абсолютно всі акціонери, з будь-якою кількістю акцій. Однак отримати свою частку майна акціонери можуть тільки в одному випадку – при ліквідації компанії.

У разі ліквідації компанії серед акціонерів пропорційно розподіляється все майно, що залишилося після погашення всіх боргів будь-яким кредиторам (у тому числі і власникам облігацій компанії). Ліквідація компанії може статися в разі нездатності компанії відповідати за своїми зобов’язаннями і у випадку добровільної ліквідації за рішенням більшості власників компанії. Досвід показує, що в першому випадку на частку акціонерів залишається дуже мало майна. А якщо компанія діє успішно, то навряд чи комусь прийде в голову її ліквідувати. Тому право акціонера на частку майна компанії абсолютно не цікавить інвесторів, що купують невеликі пакети акцій.

Брати участь в управлінні компанією акціонери можуть через своїх представників у раді директорів компанії і в ході голосування на загальних зборах акціонерів. І ось тут з’ясовується, що у акціонерів, які володіють різними за величиною пакетами акцій, права можуть дуже сильно відрізнятися.

Власник однієї акції, зрозуміло, має право брати участь у зборах акціонерів. Але ймовірність того, що його голос буде почутий в загальному хорі голосів інших акціонерів, практично дорівнює нулю. Наприклад, статутний капітал ВАТ «Газпром» розділений на 23 мільярди акцій. Голос власника однієї акції ВАТ «Газпром» на зборах акціонерів буде чути так само, як чутний писк комара під час урагану.

Власники пакетів побільше мають ширші права, що випливають з положень Закону «Про акціонерні товариства». Наприклад, власник 1% голосуючих акцій компанії має право подати до суду на генерального директора у випадку, якщо у акціонера є інформація про те, що директор своїми діями завдає шкоди акціонерному товариству.

Голос акціонера, що володіє двома відсотками акцій, ще більш помітний компанії, оскільки такий акціонер отримує право внести питання для обговорення на загальних зборах акціонерів.

Власник 10% акцій має право скликати позачергові збори акціонерів, а покупка чверті голосуючих акцій дає можливість блокувати багато рішень загальних зборів акціонерів, а також однозначно дозволяє впровадити свою людину (а то й двох) до Ради директорів, а це означає, що він вже може зробити помітний вплив на стратегію управління підприємством.

Пакет акцій у розмірі 50% + 1 акція називають «контрольним пакетом», оскільки він дає можливість однозначно визначати результат голосування на загальних зборах акціонерів по більшості найважливіших питань порядку денного. Власник «контрольного пакета» має можливість призначити генерального директора підприємства, а також отримати більшість у раді директорів і, таким чином, він може повністю контролювати поточний оперативне управління компанією.

Практично необмежені можливості впливати на управління підприємством дає пакет у розмірі 75% голосуючих акцій. А якщо ви купите 95% всіх акцій компанії, то у вас з’явиться право змусити всіх інших власників акцій продати їх вам за деякою оціночної вартості.

Оскільки різні пакети акцій дають акціонерам різні права, при ухваленні рішення про покупку акцій слід звернути увагу на те, хто володіє великими пакетами акцій, оскільки саме ці люди визначають стратегію розвитку підприємства.

А ще права акціонера залежать від типу акцій, якими він володіє. Акції бувають звичайні і привілейовані. Власники привілейованих акцій мають переважне право на дивіденди (дивіденд по привілейованих акціях, як правило, вище, і іноді виплачується навіть у тому випадку, коли власники звичайних акцій дивідендів не отримують), але не мають права голосу з більшості питань на загальних зборах акціонерів.

Далеко не кожен інвестор може дозволити собі покупку помітного пакета акцій великої російської компанії, оскільки це деколи вимагає величезних грошей. Наприклад, для щоб купити 1% акцій ВАТ НК «Лукойл» за поточною ринковою ціною, буде потрібно більше 1 мільярда рублів. Тому більшість приватних інвесторів, що вкладають відносно невеликі гроші на ринку цінних паперів, в принципі не претендують на участь в управлінні компанією, акціонерами якої вони є, і з усіх прав, що надаються акціями, їх цікавлять виключно право на отримання дивідендів та право в будь-який момент продати належні їм акції.

Що стосується права акціонера на частку прибутку компанії, распределяемую у вигляді дивідендів, то слід зазначити, що останнім часом рівень дивідендної дохідності (тобто відношення дивідендних платежів до ринкової вартості акції) у середньому по ринку вельми невисокий. І в Росії, і на більшості закордонних ринків, дивіденди по акціях складають величину порядку 2-3% від ринкової вартості акції на рік. Вкрай невелика кількість компаній зрідка виплачує вищі дивіденди, що деколи досягають аж 10% річних на вкладені в акції гроші. Очевидно, що якби метою інвестора були виключно дивіденди, то розсудлива людина явно волів би акціям банківський депозит в надійному банку.

Отже, приватного інвестора фактично не цікавлять ніякі права, які він отримує при купівлі акцій. Його цікавить виключно потенціал зростання вартості купленої акції, оскільки саме цей потенціал є головним джерелом прибутку інвестора на ринку акцій.

Так, з одного боку, напевно, приємно відчувати себе співвласником якої-небудь великої корпорації (або навіть не однієї). Але, з іншого боку, метою інвестора є отримання прибутку на вкладені гроші. А це означає, що неперспективні акції повинні бути негайно продані, а на виручені гроші повинні бути куплені інші, з великим потенціалом зростання.

Посилання на основну публікацію