Жіночі образи в поемі Ахматової «Реквієм»

Ім’я Анни Ахматової в читацькому поданні асоціюється з любовною лірикою. І дійсно, більшість її віршів, особливо раннього періоду, пов’язані з цим прекрасним почуттям.

Лірична героїня ахматовських творів – це любляча, страждаюча, жива жінка:

Стисла руки під темною вуаллю…

«Чому ти сьогодні бліда?»

– Тому, що я тер… сумом

Напоїла його до п’яна…

Але, говорячи про творчість цієї поетеси, не можна обмежуватися тільки любовною лірикою. У її віршах звучить вираз громадянської позиції:

Немає і не під чужим небозводом,

І не під захистом далеких крил, –

Я була тоді з моїм народом

Там, де мій народ, до нещастя, був.

Доля А. Ахматової була нелегкою. Багато випробувань випало на її долю, але вони не змогли зламати її.

Підсумком пережитого жаху стала поема «Реквієм».

Ахматова показала через сприйняття одного ліричного героя трагедію всієї країни, цілого покоління:

Зірки смерті стояли над нами,

І безвинно корчилась Русь

Під кривавими чобітьми

І під шинами чорних «Марусь»…

Вірші, які увійшли в поему, написані в різні роки – з 1935 по 1940. Як і будь-який твір мистецтва, «Реквієм» має свою, досить трагічну, історію.

З початком сталінських репресій були заарештовані другий чоловік Ахматової і син.

Тому «Реквієм» може вважатися частково описом страждань Анни Андріївни – матері та дружини. Частково тому, що Ахматова – занадто талановитий поет, щоб обмежитися власною долею. Вона оплакує усіх невинних жертв, вона разом з багатьма тисячами матерів, які пройшли через жах тоталітаризму.

Поема була надрукована в 1957 року, але і тоді вона читалася тільки в певних колах і не була доступна масовому читачеві. У цьому ж році Ахматова написала невеликий прозовий вступ «Замість передмови». У ньому поетеса розповіла про одну зустріч у тюремній черзі. Жінка з «синіми губами» попросила її описати все, що відбувається. Таким чином, «реквієм» можна вважати:

  • і даниною пам’яті;
  • і виконанням клятви;
  • і відбитком власних переживань.

«Реквієм» – поема складна, в ній немає, на перший погляд:

  • цілісності;
  • єдиного героя;
  • загальної сюжетної лінії.

Вона вся немов зібрана з осколків дзеркала, в кожному з яких – нова героїня, нова доля. І жінка з віршів:

  • то зливається з особистістю автора;
  • то протиставляє себе іншим;
  • то об’єднує свою долю з долями багатьох.

Але завжди, в будь-якому випадку, героїня «Реквієму» – жінка, мати і дружина.

Уже в першому вірші поеми картині надано широке узагальнення. Тут немає особистих мотивів, лірична героїня порівнює себе зі «стрілецькими дружинами», виючими «під кремлівськими баштами». Сенс зрозумілий: пролиту кров не можна виправдати нічим.

Особиста тема з’являється в 3,4,5 віршах. Це і дуже точні часові деталі:

  • «17 місяців кричу»;
  • і ласкаве звернення («на тебе, синку, у в’язниці ночі білі дивилися»);
  • і характеристика самої ліричної героїні – «цірськосільської веселої грішниці».

Але за матір’ю і сином встають тисячі подібних жертв, тому вона стоїть, «трьохсота з передачею», в тюремній черзі.

Образ матері стає наскрізним і головним в поемі.

Ахматова, розповідаючи про свою долю, про свої страждання, має на увазі загальний характер такої долі:

Сімнадцять місяців кричу,

Кличу тебе додому,

Кидалася в ноги катові,

Ти син і жах ти мій.

Більше того, назва поеми (реквієм – заупокійна служба в католицькій церкві) і християнська символіка дозволяють зіставити цей образ з образом Богородиці. Саме ця думка прямо висловлюється в десятому вірші поеми:

Магдалина билася і ридала,

Учень улюблений кам’янів,

А туди, де мовчки Мати стояла,

Так ніхто поглянути не смів.

Занадто велике страждання матері, яка втрачає дитину. Ніщо не може зрівнятися з цим горем.

Таким чином, Ахматова виходить за рамки вираження особистих переживань. Поема багатоголоса, в ній зливаються голоси тих жінок, які стояли в нескінченних тюремних чергах в очікуванні «кам’яного слова», з боязкою надією на диво.

І поетеса не може, не має права забути це. Вона зобов’язана донести весь жах тих днів до нащадків.

«Реквієм» став криком змученої душі, сотні душ.

Ніколи не забудеться подібне:

Знову поминальний наблизився час.

Я бачу, я чую, я відчуваю вас:

І ту, яку ледь до вікна довели

І ту, яка рідної не буде топтати землі,

І ту, яка красивою труснувши головою,

Сказала: «Сюди приходжу, як додому!»

«Реквієм» – це геніальний сплав долі країни і долі самої Ахматової. І ми безмежно вдячні цій великій жінці, яка створила поетичну літопис епохи.

Author: Олександр
Фанат своєї справи і просто крутий чувак.