Художній образ і знак – це основні категорії, які застосовуються в процесі аналізу творів мистецтва.
Детальному вивченню вони стали піддаватися в рамках семіотики.
Підходи до розуміння, класифікації знаків
За своєю суттю, мистецтво являє собою особливу мову спілкування, відповідно, як і будь-який інший мову повідомляє інформацію за допомогою знаків, впорядкованих особливим чином.
Традиційно виділяють наступні види знаків:
- ікони, іконічні знаки – знаки заміни, які володіють певними ознаками існуючого в дійсності або уявного об’єкта. До іконічних знаків відносять метафори, креслення, діаграми, схеми.
- індекс;
- символ.
У процесі організації зазначених знаків автор створює художні образи, призначені для втілення авторської ідеї, нерозривно пов’язані з художнім процесом.
В результаті особливої організації знаків формуються художні образи. Всі реалістичні художні образи – це особлива організація іконічних знаків. Наприклад, пейзаж, створений творцем, є для реципієнта знаком певного ландшафту.
В основі іконічного знака – тип репрезентації, при якому знак володіє загальними якостями зі своїм об’єктом, схожий на нього. Між знаком і об’єктом існують відносини подібності, аналогії. Іконічні знаки прямо відображають або заміщають об’єкти в свідомості.
В основі символічних знаків – тип репрезентації, при якому знак і об’єкт не мають спільності. Такі знаки називають конвенціональними, умовними, наголошуючи на тому, що колись давно було домовлено використання даних знаків замість об’єктів. Символічні знаки в тій чи іншій формі використовуються в мистецтві з найдавніших часів.
Індекси – це вказівні знаки.
Художній образ
Поєднання, особлива організація знаків формує художній образ. Своєю чергою, під зазначеною категорією розуміється більш широке і більш традиційне поняття, яке дає уявлення про цілісному, єдиному сприйнятті духовно-естетичної інформації, закладеної в художньому творі.
Художній образ – це:
- основна одиниця художньої форми, категорія естетики, яка характеризує особливий, властивий тільки мистецтву спосіб освоєння, перетворення соціокультурної, природного навколишнього реальності, дійсності;
- система конкретно-чуттєвих засобів втілення власне художнього змісту;
- перетин предметного і смислового аспектів.
Традиційне літературознавче, мистецтвознавче поняття художнього образу не суперечить поняттям семіотики, дозволяє краще зрозуміти одне через інше, полегшує інтерпретацію художніх образів через виявлення семіотики, значення знаків.
Водночас, якщо будь-який художній твір незмінно містить знаки, художні образи представлені не завжди.
Образ і образність – це ключові поняття для мови мистецтва, мови художньої літератури.
За своєю смисловою узагальненістю образи діляться на характерні, типові, індивідуальні, образи-мотиви, топоси, архетипи. Смислова узагальненість образу формується на підставі двох сутнісних характеристик:
- Індивідуальні, індивідуалізовані образи створюються самобутнім, часто химерним уявою продуцента, висловлюють його оригінальність, неповторність.
- Типовість – вища ступінь характерності, завдяки якій типізований образ вбирає в себе сутнісні особливості конкретно-історичного, соціально-характерного, переростає особливості окремої особистості, окремого суспільства, окремої епохи, знаходячи загальнолюдські, універсальні риси, розкриваючи вічні, стійкі властивості людської натури.
- Висока типізованість образів призводить до формування образів-мотивів.
Мотив – це образ, який повторюється в кількох творах одного чи багатьох авторів, що відображає творчі пристрасті одного автора або цілого художнього течії.
Ще більш високим ступенем типізованості характеризуються топоси – образи, які характерні вже для цілої культури даного періоду або даної нації.
Образи-архетипи укладають в себе найбільш стійкі, універсальні схеми, формули людської уяви, які проявляються спочатку в міфології, а потім і в національних мистецтвах всього людства протягом всіх стадій його історичного розвитку.
Важливо додати, що будь-який твір мистецтва являє собою складно побудовану організацію смислів, які можуть формуватися як за допомогою знаків, так і образів. Кожен автор, продуцент художнього дискурсу самостійно обирає засоби виразності таким чином, щоб вони відповідали авторським інтенціям, ідейно-тематичному змісту твору.
Мова мистецтва, його семіотична система знаходить свою репрезентацію за допомогою двох основних каналів:
- Матеріальне уявлення – букви, звуки, які організовуються в слова, синтаксичні конструкції, дискурси, наддискурсивні єдності.
- Ідеальне уявлення – художні образи, щось тонке, складне, різноманітне, невичерпне, неповторне, неоднозначне, що відбиває неоднозначність, неповторність свого творця.
Ідеальне – це підтекст твору, прихований зміст висловлення, що випливає зі співвідношення словесних значень з контекстом; те, що знаходиться за межами буквального і переносного значення слів.
Таким чином, на підставі проведеного аналізу можна зробити висновок, що будь-який художній твір являє собою засіб комунікації автора з реципієнтом.
Комунікація здійснюється за допомогою створення художніх образів, які, своєю чергою, являють собою особливу організацію знаків. За своєю смисловою узагальненості образи можуть варіюватися від індивідуалізованих до образів-архетипів.