Вплив Байрона в «Кавказькому полоненому»

У 1821 році Пушкін закінчив поему «Кавказький полонений».

Образ «Кавказького бранця» складався у Пушкіна, очевидно, тоді, коли він ще їхав на південь «на заслання». Кавказ, куди він приїхав з Раєвськими, підказав для його картини фон; знайомство з Байроном (в сім’ї Раєвських) наклало на готовий образ кілька невірних, чужих йому чорт. Коли поема була написана, настрої Пушкіна вже далеко розійшлися з нею: від того вона йому самому по закінченні не сподобалася.

На цьому творі, як і на всьому пушкінському творчості періоду південного заслання, лежить помітна печать байронизма. Проте чисто байроновского тут дуже небагато. У «Кавказькому бранці» немає нічого «похмурого, богатирського, сильного» (такими словами визначив сутність байронизма в одному листі сам Пушкін). Тут немає і сліду енергії байроновских героїв: Байрон і його персонажі ніколи «під бурею” не поникали «томний главою» – бурі діяли на них збуджуюче. Між тим, у словах «посвячення» до «Кавказького бранця»: «Коли я гинув безневинний, безвідрадний» чується скарга, чужа байроновской поезії …

Далі Пушкін говорить про бажаний заспокоєнні на лоні дружби:

… один одного ми любили
І бурі наді мною лютість втомили
Я в мирній пристані богів благословив.

Байрон, в період розквіту своєї творчості, ніколи б не благословив «мирної пристані». Він був, за його власним визнанням, «ворогом спокою»: він прагнув боротьби, гоніння долі йому були потрібні, оскільки вони воспламеняли його енергію.

Посилання на основну публікацію