Вільям Оккам: ідеї та біографічні відомості

Вільям Оккам (1285- 1349) – вступив в орден францнеканцев, навчався в Оксфорді, де написав знамениті “Коментарі” до “сентенції” Петра Ломбардського. У 1324 покликаний на суд в Авіньйон за звинуваченням у перешкоджанні папської влади, а в 1326 були засуджені і деякі його твори. Втік з Авіньйона в 1328, вступив в орден спірітуалів ( “Чоловіків духу” – радикальних францисканців), ставши на їх сторону в суперечці з папою Іоанном XXII. Згодом жив в Німеччині під заступництвом противника папської влади імператора Людвіга Баварського.

Значення Вільяма Оккама для теології обумовлено його сильно розвиненим інтересом до логічного методу. З його ім’ям пов’язана логічна аксіома, що отримала назву “Бритва Оккама”: “Нe множ сутностей без необхідності” – і спрямована проти універсалій середньовічного реалізму. Логічна витонченість його теорії мови захоплює (і до певної міри є прикладом для наслідування) лінгвістів і філософів XX в .

Згідно Оккама, Божество – предмет виключно практичної віри. т. к. людина не має про Божество наочного пізнання, і людський розум не має реального підґрунтя дпя подальшої абстракції. Таким чином, віра – виключно акт волі людини, і саме вірі і волі Вільям Оккам, в дусі августинців і францисканців, віддає пріоритет перед розумом.

Посилання на основну публікацію