Відгуки критики про «Кавказького бранця»

Сам Пушкін дуже суворо ставиться до своєї поеми незабаром після її закінчення. Він каже в одному листі, що намагався створити в поемі «характерний тип» свого часу. «Я в ньому хотів зобразити цю байдужість до життя і до її насолодам, цю передчасну старість душі, які зробилися відмітними рисами молоді 19-го століття». (Елегія: «Я пережив свої бажання», написана через два дні після закінчення «Кавказького бранця», прекрасно малює це настрій.) Але Пушкін визнавав, що намалювати цей «характер» йому не вдалося. Тим не менш, він любив свою поему, так як в ній були «вірші його серця».

Критика не була так розбірлива, як сам автор. Якщо недоліки характеру героя «Кавказького бранця» і були помічені деякими критиками, то вони звеличили вміння поета малювати картини кавказької природи, цей «місцевий колорит», який у цьому творі був введений, як сильний художній прийом …
Крім того, критика абсолютно справедливо оцінила велику змістовність «Кавказького бранця» порівняно з «Русланом і Людмилою». Тут була усмотрена психологічна спроба розкрити душу «героя часу». Тут були і настрої глибші: «зворушливе зневіру, більш почуття, більш сили, більш піднесеної поезії», як висловився один критик.

Одностайним хором критика визнала, що на поемі позначився вплив Байрона. П. Вяземський вказав на Чайльд-Гарольда, як на зразок для пушкінської поеми. Характери пушкінських героїв здалися російським критикам «чужинцями-емігрантами, що переселилися з Байронова світу». На різні лади російська критика повторювала думки про «байронизме» Пушкіна, і ще в 1840-х роках Н. Польовий стверджував, що «Байрон взяв гору абсолютно над поетичною душею Пушкіна, і це панування на багато часу позбавило нашого поета власних його натхнень». «Кавказький Бранець», на його думку, був «рішучим сколком з тієї особи, яка в велетенських рисах, грізним привидом пролетіло в поезії Байрона». Ці категоричні твердження зміцнили в історії російської літератури ходяче думка про «байронизме» Пушкіна.

Марно деякі критики вказували на несхожість Пушкіна і Байрона, на самостійність російського генія (Булгарін, Фарнгаген фон-Ензе, Надєждін, Бєлінський, Чернишевський, Катков, Добролюбов). Думка про підпорядкованість тодішнього Пушкіна Байрону, невірне внаслідок своєї однобічності, почасти дожило до наших днів.

Посилання на основну публікацію