Василь Шукшин. Оповідання «Одні» – короткий зміст

Добрий, чуйний шорник Антип Калачиков і його дружина, велика, могутньої комплекції Марфа, жили одні. Їх дванадцятеро дітей роз’їхалися. І на старості років, Антип, як у всю решту життя, продовжував під грізним поглядом Марфи шити збруї, вуздечки, сідла і хомути. Скопідомних Марфі було потрібно тільки, щоб чоловік працював цілими днями: вона тряслася над кожною копійкою. Хоча її жадібність до грошей неважко і пояснювалася: без грошей таку силу-силенну дітей ніколи б не вдалося поставити на ноги.

Розуміючи це, Антип покірно працював вже більше п’яти десятків років. Але у нього була і таємна пристрасть: балалайка. Антип міг годинами грати на ній, схиливши на бочок голову, наче в бринькання йому чулося щось дуже дороге і приватне. Вважаючи, що балалайка тільки відволікає чоловіка від роботи, Марфа довго воювала з нею. Раз в гніві вона навіть кинула її у вогонь, де лопнули від спеки струни застогнали майже людським голосом. Антип, змінившись в обличчі, мовчки пішов у двір, взяв сокиру і на очах дружини порубав їм всі заготовки хомутів і сідел. Більше Марфа ніколи не стосувалася балалайки, хоч і знала: тільки вона за поріг, Антип знімає балалайку і грає – не працює.

 

Раз, дощовим осіннім вечором, сиділи вони одні – Антип у своєму робочому куточку, Марфа – біля столу з в’язанням. Побачивши, що дружина зажурилася, Антип заговорив з нею про те, чи правильно вони живуть. Ось він – не розгинаючись, шорнічал з 13 рочків майже до сімдесяти. Нажив тільки геморой. І для чого ж було все це?

– Для дітей! – Відповіла Марфа.

– З одного боку, це правильно, а з іншого – ні, – заперечив Антип. – Треба й самим для себе жити трошки.

Марфа, задумавшись, поплакала: згадала, що тепер вони одні – діти розлетілися по всьому світу. Антип посміхнувся і запропонував зіграти їй на балалайці – розвіяти тугу. Марфа дозволила.

Антип надів нову сорочку, підперезався ремінцем і оголосив, що «починає концерт». Марфа заусміхалася. Вони згадали молодість, згадали, як Антип перш лазив у двір до Марфи через паркан, як батько Марфи раз спустив на нього псів, і він, рятуючись від них, залишив на паркані штанину.

Посилання на основну публікацію