У чому суть спору Господа і Мефістофеля?

На що здатний людський розум – ось питання і головна ідея твору «Фауст» Гете. Головний герой – не вигадка автора, але в трагедії образ легендарного Фауста значно перетворений відповідно до світоглядом Гете. Середньовічний доктор і маг стає генієм епохи Просвітництва. Це не говориться в тексті прямо, але добре вловлюється в підтексті.

«Фауст» складається з п’яти частин. Зав’язкою можна вважати «Пролог на небі», де Господь і Мефістофель сперечаються про Фауста.

На початку «Прологу на небі» ангели доповідають про гармонію природи, про красу землі. Краплю дьогтю в це вносить дух протиріччя, який натякає на те, що земля не така ідеальна, адже там в муках живе людина. Чому ж страждають люди? А тому що вони нагороджені «крупиці розуму». Саме вона штовхає їх на погані вчинки. Люди не досконалі, їх інтелект обмежений, проте бажання безмежні. Вони вважають себе великими, а на ділі часто просто вгамовують свою непомірну жадібність і хіть.

Мефістофель, здається, шкодує людський рід, висловлюючи гірку іронію про страждання і обмеженості. Однак насправді він не схильний до жалю. Образ духу протиріччя нагадує нам образ людини, розчарованого, що бунтує проти світу за допомогою іронії. Він справжній цинік, не упускає можливості посміятися з інших героїв.

У чому суть спору між Богом і Мефістофелем? Об’єктом суперечки виступає вчений Фауст, який прагне пізнати світ. Допитливий розум вченого і його прагнення знайти істинні знання давно привернули увагу на небі. Господь впевнений, що Фауст зможе пройти будь-які випробування, подолати спокуси і відшукати сенс життя людини. Таким чином Гете втілює ідею безмежної сили розуму, яку підтримували в епоху Просвітництва.

На небі укладається угода щодо головного героя. Мефістофель хоче довести, що всі люди – обмежені і жадібні. Тому Фауст не повинен стати виключенням з правила.

Фауст погоджується з умовами Мефістофеля, так як думає, що саме він його і закликав. Ідея всезнання підштовхнула героя до магії. Він звертається до духів, щоб ті відкрили йому таємниці буття. Поява духу скоріше обрадувало, ніж злякало героя.

Уклавши угоду, Фауст і його помічник починають подорож. Герой тепер не обмежений в своїх бажаннях. Він може дістати і любов, і золото, і славу. Любов до Маргарити теж спровокована містичними силами. Однак вона стала справжнім почуттям, хоч і приреченим на трагічний фінал.

Фауст пообіцяв, що його шлях закінчиться зі словами про прекрасному миті. Але цю мить, як би не старався Мефістофель, чомусь не наступав. Маргарита була страчена, а Прекрасна Олена так і не стала справжнім коханням.

На своєму шляху головний герой отримує багато, але також багато втрачає, робить жахливі вчинки. Він стає винуватцем трагічної долі коханої: вбиває її брата, збігає з міста, залишивши її одну.

Але в фіналі Фауст все-таки знаходить справжній сенс життя – в допомозі іншим людям – і тому він прощений небесами.

Посилання на основну публікацію