Твір “Печорін – герой нашого часу”

Григорій Печорін – збірний образ, герой – антагоніст моралі, Але тільки чи в лермонтовські часи існували в суспільстві «печорінського» пороки? Всім відома прописна істина про невмирущості класики і описаних в ній явищ нещадна і до таких «вирощеним в колбі» негідникам, як Григорій Олександрович Печорін: його образ не просто не виродився, а й розрісся, розкинувся по людським умам і прижився там, переставши бути лише складеним з негативних рис портретом.

Печорін наших днів – сформований типаж, поведінкова манера, і саме неприємне в ньому те, що нам нема за що засудити його. У кожному з нас можна знайти безліч подібностей з цим типажем: егоїзм, нестриманість, безцеремонність, індивідуалізм. Всякий «Печорін», що йде на поводу у своїх бажань, не думає про наслідки, про інших людей, про долю, в які він вторгається лише для того, щоб зламати.

Однак тепер перейдемо на бік, діаметрально протилежну моєму вступу: з неупереджених суддів, дорогий читачу, ми перетворимося в милосердних правозахисників. Чи варто нам звинувачувати героя в психологічну незрілість? Озирніться навколо. Печорін давно перестав бути негативним чином – тепер він став буденним, бачиться нам абсолютно нормальним. Цинізм, байдужість до чужих бід, зацикленість на собі і своїх бажаннях – все це навіть проповідується в деяких колах і вважається якщо не нормою, то пробачити слабкістю. Це можна зрозуміти і прийняти, адже сьогодні гуманізм перетворився на модне шоу, а благодійність і мораль, зіпсовані ханжами і лицедіями, набили оскому. Людина, може, і хоче бути хорошим, але бачить, що на його почуттях і благих намірах давно повисли цінники. Він звик, що каліки в метро – лицемірні шукачі легких грошей, що мільйони, зібрані на операцію, йдуть на безбідне існування всього сімейства, де ніхто з нещасних батьків не працює. У такій реальності бути Печоріним – чи не єдине розумне рішення, здатне захистити людину від обману.

Таким чином, герой, створений М. Ю. Лермонтова, живий і зараз, його можна назвати актуальним типажем сучасної молоді. Це сумно, але цілком природно, адже така спадщина ми отримали від славних предків. Якщо тоді в Росії люди ставали інфантильними і очманілий від відчуття власної значущості і порочної атмосфери неробства і незаслуженого достатку, то і зараз дане явище не може пройти суспільство стороною. Історія розвивається по спіралі, і наш нинішній виток збігається з тим, на якому нудьгував Печорін.

Посилання на основну публікацію