1. Моя освіта – реферати, конспекти, доповіді
  2. Література
  3. Твір на тему «Весняна гроза» по Тютчеву

Твір на тему «Весняна гроза» по Тютчеву

«Люблю грозу на початку травня!». Напевно, немає людини, яка б з цими словами не був знайомий. Саме так починається вірш Федора Тютчева «Весняна гроза».

Поет описує весняну грозу, знайому кожному. Перша гроза в сезоні – це завжди незвичайна подія, майже свято. Всі вже відвикли від громового гуркоту і блискавок, але от налітає весняна гроза. Спочатку гримить грім, «гуркіт молоді», потім «дощик бризнув, пил летить». Гроза навесні коротке, ось уже важкі дощові краплі повисли на гілках, а «сонце нитки золотить».

Злива обрушується на землю, і швидко йде до фіналу, адже зливи зазвичай не бувають довгими. Але з гори все ще «біжить потік моторний», який пролили хмари. Птахи в лісі поховалися було, але навіть під час грози не припинили перегукуватися. Їх дзвінкі голоси вторять грому.

Гроза навесні стрімка, бурхлива і жива, як сама природа. І вірш таке ж коротке, динамічне, бадьорий. І навіть мажорне, я б сказав. Всього чотири чотиривірші – а вийшов справжній шедевр. Просто діамант класичної літератури, що дійшов до наших днів.

Вірш Тютчева «Весняна гроза» написано двоскладових віршованим розміром – хореєм і жіночої римою з наголосом на передостанньому складі в рядку.

У фіналі вірша автор згадує давньогрецьку міфологію. Була в пантеоні давніх греків богиня Геба, і був верховний бог Зевс, громовержець. Саме він посилав на землю грози, грім і блискавки. Бог Зевс тримав у своєму господарстві ручного орла, і, напевно, весняна гроза трапилася тоді, коли «вітряна Геба, годуючи Зевесова орла, Громокіпящій кубок з неба, сміючись, на землю пролила»

ПОДІЛИТИСЯ: