Твір на тему «Літня гроза»

Сьогодні з самого ранку стояла небувала спека і задуха. Я б назвав повітря липким, здавалося, він просто плавився під палючими променями сонця. Повітря було вологе, блузки і ковбойки липли до тіла, піт заливав чоло. Хотілося прохолоди, прогноз погоди в Інтернеті припускав можливий дощ.

Заради інтересу я витягнув з комори дідусів барометр. Той теж обіцяв опади, але бажаний дощик все ще не проливався з неба. Лише іноді слабкий вітерець овівав особа, ледве помітно колихав гаряче повітря.

Після обіду я помітив, що вітер став посилюватися. На небі з навітряного боку з’явилися темно-сизі хмари, такі темні, що навіть страшнувато. Він наближалися стрімко. Напевно, там, у височині, їх гнав сюди сильний вітер. Став гуркотіти віддалений грім, і відразу стихли птиці. Насувався грозовий фронт.

Грім все голосніше віддавався у вухах, вітер вихором поніс по двору пил. Люди заметушилися, стали поспішати по домівках, але гроза налетіла миттєво. Перші великі краплі потрапляли перехожим за комір, після чого ті забігали в десять разів швидше. Ми сховалися в будинку і закрили вікна, щоб кульова блискавка не залетіла. Повітря-то під час грози наелектризоване.

Тарабанив по склі злива, у дворі вітер пригинав до землі дерева, жбурляв листя, навіть ламав гілки. Грім гримнув прямо над головою, ніби небо затріщало і розкололося. Я з переляку навіть вуха руками закрив.

Загалом, ми пережили п’ять хвилин абсолютного «адреналіну», заспокоювали маленьку сестричку, яка грози боялася. А потім я помітив, що вже й грім гримить не так сильно. І не над головою. Захотілося відразу вискочити на вулицю, але довелося нудитися в очікуванні ще хвилин десять-п’ятнадцять, поки зливова хмара йшла геть від нас, до нових населеним пунктам. Потім я вийшов у мокрий, як носок після прання, навколишній світ. Сонце вже сяяло у височині і відбивалося в калюжах.

Author: Олександр
Фанат своєї справи і просто крутий чувак.