Твір “Аналіз лірики 40-х років”

Війна – жесточе немає слова.
Війна – сумніше нету слова, Війна – святеегнету слова У тузі і славі цих років.
І на устах у нас іншого Ще не може бути і немає.
Олександр Твардовський
Ці нотатки про лірику 40-х років я хочу почати з цитати.
«… Недавно у вагоні метро, ​​на новій лінії« Спортівная- Університет », – розповідає учасник Великої Вітчизняної війни поет Костянтин Ваншен- кин, – я почув розмову двох маленьких школярів. Вони сперечалися про те, коли почалася війна.
Один стверджував:
– Велика Вітчизняна війна почалася в тисяча дев’ятсот сорок першому році! ..
Другий сумнівався, потім погодився. І всі, хто чув це, – літня жінка, капітан-льотчик, робітник, опустилася на коліна газету, – все переглянулися і задумливо посміхнулися своїм думкам.
Так, для них це вже історія. Вони не пам’ятають війни, вони народилися пізніше, ніж вона скінчилася. Вони буду знати цю війну тільки по книгах і розповідям. І нехай за їхнього життя ніколи не буде війни.
Ми робимо і зробимо для цього все, що можемо …
Книга ця адресована їм – тим, для кого минула війна – вже історія, хто може дізнатися про неї, про людей воєнного часу з книг, з різних людських документів епохи, найбільшим з яких, на наше переконання, є література, а також тим, хто пережив цю війну і запам’ятав її такою, якою вона була.

Пафос соціалістичного будівництва, морального оновлення людини був характерний в сущ ности для всієї ліричної поезії 30-х років, що зосередила свою увагу на рядовому героя, надавані духовну велич і творчий ентузіазм народних мас, що створюють і творять – новий небувалий раніше світ, – саме це визначало тематику і характер ліричної поезії передвоєнного десятиліття.
Не хочу сказати, що наша лірична поезія того часу виявилася глухою до зовнішньополітичним подіям в світі і не відчувала в належній мірі насувається грізної небезпеки войовничого фашизму.
Навпаки, про війну писали і в 30-і роки. Але писали переважно в ретроспективному плані, згадуючи героїчні рейди і відчайдушні шабельні походи часів громадянської війни. І не можна не погодитися з істориками літератури, справедливо стверджувати, що в передвоєнні роки «… в цілому поети рідко заглядали в очі біді і трактували цю тему в занадто оптимістичному дусі:« І у воді ми не потонемо, і у вогні ми не згоримо »(Історія російської радянської літератури. Под ред. проф. П. С. Виходцева. Изд.« Вища школа », М., 1970,.).
По суті, лише лише до кінця 30-х років, в початку сорокових, головним чином творчістю тих, хто сам побачив смерть і відчув запах пороховий гару в недовгі кровопролитні місяці передвоєнних інцидентів в Монголії та Фінляндії (наприклад, А. Твардовський, К. Симонов і ін.), заговорила наша поезія всерйоз, мужньо і правдиво про загрозу нової війни. Її руйнівний, смертоносний подих відчули і ті, хто був далекий від фронтів військових кампаній.
Я так боюся, що всіх, кого люблю,
утричі знову.,
Я так тепер плекаю і збираю людей любов.
І якщо хтось сміється – не боюся: настануть дні,
коли тривогу вещую мою
зрозуміють вони, –
писала в травні 1941 року Ольга Федорівна Берггольц.
І ці дні скоро настали. Грянула війна. Великою і Вітчизняною назве її радянський народ, що встав від мала до велика на захист Батьківщини від німецько- фашистських загарбників.
І з перших же днів встала на бойову вахту радянська багатонаціональна література. Понад тисячу чоловік з письменницької організації пішло на фронт, половина з них була нагороджена орденами і медалями, 18 стали Героями Радянського Союзу, понад чотирьохсот чоловік не повернулися з поля бою.
Ніколи ще наша література не відгукувалася так одностайно і оперативно на події часу, як у роки боротьби з фашизмом. Особливо активно розвивалися в ці роки публіцистика і лірична, поезія. У газетах воєнного часу важко знайти номер, в якому не було б проникливих і полум’яних ліричних віршів або гострої публіцистичної статті, написаних під свіжим враженням, слідами недавніх подій. У творчості А. Твардовського, М. Асєєва, К. Симонова, А. Суркова, М. Ісаковського, М. Тихонова, А. Ахматової, А. Прокоф’єва, Д. Кедріна, С. Щипачова, І. Сельвінського, В. Лебёдева- Кумача, Н. Риленкова, І. Уткіна, М. Алігер, О. Берггольц, С. Орлова, Ю. Друніній, А. Межирова, М. Дудіна, С. Наровчатова, А. Недогонова, Н. Майорова, Г. Суворова, П.Когана і багатьох, багатьох інших чудових радянських поетів війна і люди на війні постали у своєму справжньому реалістичному облич. Прикладом творчого та громадянського подвижництва можна назвати діяльність І. Еренбурга, що опублікував тільки за роки війни понад трьох тисяч статей. Його публіцистику в той час М. І. Калінін справедливо і влучно охарактеризував як «рукопашну сутичку з фашистами».
На війні люди не тільки воюють, а й мислять і відчувають, мріють і чекають, люблять і ненавидять. Найбільш повно і яскраво складну, різноманітну життя радянської людини в роки боротьби з фашизмом і в наступні п’ятиріччя відбила російська радянська лірична поезія, багато кращі зразки якої представлені в цій книзі. Звичайно ж, не всі твори, що увійшли до антології «Лірика 40-х років», рівноцінні. Не всі – бо неоднаковий рівень художницької обдарування поетів, вірші яких читач знайде в цій книзі, різні в них долі, характери, життєвий і творчий досвід-все це і відображене у віршах. Але є у поетів 40-х років і щось спільне – час, у який вони жили, любили, билися несамовито і беззавітно, жертвуючи всім – для того, щоб ми сьогодні мали головне: свободу, право на життя, працю і майбутнє.
Лірика 40-х років – як і взагалі мистецтво – не тільки відображення життя тих суворих і мужніх років, але і сама частинка героїчного життя. Масовість всенародного подвигу в роки війни, духовна монолітність радянського народу, що встав на захист Вітчизни, природно, не могли не знайти такого ж масового одностайності в літературі, в ліричній поезії зокрема. «Мабуть, ніколи за час існування радянської поезії не було написано стільки ліричних віршів», – справедливо зауважив у той час А. Сурков. Цей всеохопність і всеосяжний духовний контакт поезії і народу виявився для нас вирішальним і у виборі принципу складання цього томи.
Тривога за долю світу і долю Батьківщини з перших же днів війни отримала гарячий відгук у літературі, і насамперед – у ліричній поезії, що знайшла в собі мужність і сили не тільки тверезо оцінити всю складність і небезпека моменту, ко і зробити все можливе для того, щоб ще тісніше згуртувати весь радянський народ на боротьбу із загарбниками.
У найважчі дні, коли країна опинилася в небезпеці, були створені кращі ліричні твори про Батьківщину. Причому і саме, поняття Батьківщини в ліриці воєнних років не тільки поглибилося психологічно, а й набув більш конкретні форми: за цим: словом в ліричних творах вставали запам’ятовуються риси реальних географічних широт, улюблених міст, сіл і селищ. «” .Коли Грізні порохові хмари застелили землю, – писав у нотатках воєнних років І. Еренбург, – в серці встали ясні бачення будинків, дерев, річки, неба; У грізну першу зиму війни ленінградці зрозуміли, як вони люблять Ленінград. Коли по Хрещатику пройшли гітлерівські полчища, кияни дізналися всю силу своєї прихильності до рідного міста. Цей місцевий патріотизм оживив великий патріотизм, любов до рідного міста зміцнила любов до Батьківщини, до Росії. Вона була сильна і до війни, але це була дрімаюча сила. Тепер вона стала дієвою, на ній спочиває наша впевненість у перемозі … »Такі, наприклад, крім схвильованих віршів про Батьківщину, про Росію взагалі, численні щирі вірші про Москві – В. Гуса-ва, А. Суркова, А. Прокоф’єва, М. Тихонова, А. Жарова, П. Желєзнова, В. Лебедєва-Кумача, М. Лисянського, М. Матусовського, про Ленінграді-М. Алигер, А. Ахматової, А. Яшина, О. Берггольц, І. Авраменко, А. Прокоф’єва, нд Рождественського, Г. Некрасова, про Одесу – НД Багрицького, про Севастополь – І. Сель- Вінського, про Сталінград – Б. Палійчука, про Харків ве – Н. Ушакова, про Брянщині – А. Софронова, про Сибір – С. Васильєва і П. Комарова, про Волхове- А. Гітовіча і П. Шубіна, про Смоленщині – М. Ісаковського, Н. Риленкова та ін.
Ліричною поезією затверджувалася непорушність національно-патріотичних традицій радянського народу. Поети зверталися до історичного минулого Росії, щоб показати закономірність спадкоємності національно-патріотичних традицій радянського народу, любов якого до Батьківщини і ненависть до ворога визначали всі помисли і діла.
«Я ніколи не знав, що так люблю життя, – писав з фронту Павло Коган.- Мабуть, ми вміли міцно любити в юності. Я суджу про це по тому, який лютої ненависті я навчився … »
Ця любов і ненависть намітили й зумовили основний шлях ліричної поезії тих років: від плакатних (ораторських) віршів-відозв – до глибокого поетичного осмислення часу і людини, до психологічно яскравою, простий і точної картині внут-рішнього стану духу радянської людини. Так, вже з самих перших днів війни, поряд зі стіхотвореніямі- закликами («До зброї, патріот!» П. Комарова, «Слухай, Вітчизна» І. Авраменко, «Помремо, але не допустимо!» А. Прокоф’єва, «Бий ворога ! »В. Інбер та ін.), з’явилися лірично тонкі і проникливі вірші-листи, вірші-звернення, вірші-роздуми, роздуми, монологи, звернені до цілком конкретного, зорово відчутному, а не абстрактному герою, в яких громадянське почуття і глибоко особисті, інтимні переживання виступали в рідкісному органічній єдності («Б’ється в тісній грубці вогонь» А. Суркова, «Огонек» М. Ісаковського, «Жди меня», «Ти пам’ятаєш, Альоша, дороги Смоленщини» К. Симонова, «Коли прийдеш шляхом колон »,« Я убитий під Ржевом »А. Твардовського,« Листи на Каму »О. Берггольц,« Лист до Невель »А. Решетова,« Розповідь солдата »С. Орлова,« Є в пам’яті миті війни »С. Поделкова і багато інших). Це видатне досягнення ліричної поезії воєнних років не тільки не було втрачено в наступні роки, але, навпаки, отримало подальший творчий розвиток.
Теми війни і Батьківщини виявилися по суті переважаючими і в ліриці подальшого п’ятиріччя. Не випадково епіграфом до цих нотаток про лірику 40-х років обрані чудові рядки видатного поета нашої епохи А. Твардовського. Дійсно, військовий смерч, що пронісся по нашій землі, настільки жорстоко зруйнував звичний уклад мирної довоєнного життя, настільки глибоко поранив і розхвилював людські серця, що й справді ще довго у свідомості кожного інших слів не могло бути і не було. І навіть теми будівництва, відновлення Батьківщини з руїн, теми любові і захисту мйра по суті протягом усього наступного періоду найтіснішим чином перегукувалися і перепліталися зі спогадами про недавні боях, з важким почуттям гіркоти, з незагоєною і незагоєною болем недавніх втрат.
Успішно витримали випробування духу вогнем війни, її учасники, окрилені перемогою ,, повні творчої творчої енергії, поверталися до мирної праці. Стрімко і енергійно розширювався діапазон радянської ліричної поезії, захоплюючи в іншому ракурсі теми мирного будівництва та міжнародного життя, теми, пов’язані із зображенням почуттів, духу, настроїв людини-трудівника.
Нам не відпочинку треба І не тиші,
Чи не пестіть нас маркою:
«Учасник війни».
Нам –
працею оновити
ордена і шана,
Жага важкої роботи
нам долоні січе, –
писав Михайло Луконін у вірші «Пришедшим з війни». У мирну трудове життя, так само як і в радянську літературу, повноправним господарем входило нове покоління: Ольга Берггольц, Сергій Орлов, Василь Субботін, Юлія Друніна, Сергій Наровчатов, Костянтин Ваншенкін, Олександр Межиров, Євген Винокуров, Михайло Луконін, Михайло Дудін ,. Борис Слуцький, Микола Старшинов і багато інших чудових поети – з цими іменами пов’язаний розвиток російської радянської поезії в наступний період.
Особливе місце в ліриці 40-х років належить масової радянській пісні. Цей жанр, бурхливо почав свій розвиток в 30-і роки у творчості М. Ісаковського, А. Суркова, В. Лебедєва-Кумача, С. Алимова, В. Гусєва і багатьох інших, в роки війни не був забутий. На-проти, він розвивається ще більш енергійно. Для пісні воєнних років, так само як і для ліричної поезії в цілому, характерно жанрове і тематичне багатство.
Своєрідним музично-поетичним символом тих грізних років стала «Священна війна» В. Лебедєва-Кумача (музика А. Александрова), що відкриває собою ряд чудових гимнический пісень воєнного часу. 24 червня 1941 вона побачила світ, а вже буквально на другий день під її акомпанемент з вокзалів столиці йшли на фронт військові ешелони. Пісні маршові і пісні-заклики, пісні про Батьківщину, про Москву, пісні партизанські та побутові – про солдатський житье на фронті, пісні інтимно-ліричні …- тільки один перелік найбільш популярних з них зайняв би багато сторінок. «Темна ніч» В. Агатова, «Вася-Волошка» С. Алимова, «Пісня про Ладозі» П. Богданова, «Пісня про Москву», «Як за Камою за річкою», «Вася Крючкін В. Гусєва,« Моя улюблена »та« Пісня про Дніпро »Є. Долматовського,« В прифронтовому лісі »,« Вороги спалили рідну хату »,« Краще немає того кольору »,« Знову завмерло все до світанку »,« Летять перелітні птахи »М. Ісаковського,« Дороги »,« Їхав я з Берліна »,« Гімн демократичної молоді світу »Л. Ошанина,« Ходить по полю дівчисько »Н. Риленкова,« Шумів суворо брянський ліс »,« Расцвела сирень »А. Софронова,« Б’ється в тісній грубці вогонь »А. Суркова,« Солов’ї »,« Де ж ви тепер, друзі-однополчани »А. Фатьянова,« Вечір на рейді »А. Чур кіна,« Смуглянка »Я. Шведова і багато, багато інших пісень 40-х років, – без них неможливо предста-вити ліричну поезію тих років, без них неможливо уявити радянський, пісенний репертуар і наших днів, вони користуються заслуженою популярністю, не забуті і не забуваються народом ось вже третє десятиліття. Їх примножують інші: епоха 40-х років – вічно живе джерело натхнення і творчості. І не раз ще сьогодні, через тридцять два роки після переможного салюту, стиснуться серця наших сучасників, які слухають нескінченні списки «Бюлетеня розшуку рідних», переданого в ефір радянським радіо, читають книжки, дивились фільми про те жорстокому і героїчне часу, бо вічно жива біль і пам’ятні втрати, які принесла радянському на-роду війна з фашизмом.
Пам’яті тих, хто загинув на фронтах Великої Вітчизняної війни, пам’яті тих, хто бився багнетом і словом за свободу і незалежність нашої Батьківщини, ми і присвячуємо цю книгу.

Посилання на основну публікацію