1. Моя освіта – реферати, конспекти, доповіді
  2. Література
  3. Твір-аналіз «Історія хвороби» за оповіданням Зощенко

Твір-аналіз «Історія хвороби» за оповіданням Зощенко

Сатиричне оповідання Михайла Зощенка «Історія хвороби» оповідає про лікарняних порядках. Колишній пацієнт однієї з лікарень, «де йому не все сподобалося», розповідає про те, як він лікувався там від черевного тифу.

Михайло Зощенко створює в оповіданні образ поганий лікарні. На жаль, відгомони всього того негативу, що описує Михайло Зощенко, можна запросто зустріти і в сьогоднішній медицині.

В першу чергу героя оповідання зачепили цинізм і черствість медперсоналу в лікарні. Там так звикли спостерігати смерть, що вважають її звичайною справою. Тому при хворих вільно будують припущення, помре такий-то чи ні. Надходять «новеньких» зустрічає плакат про видачу трупів. Герою оповідання, і так ледве живого, це не додає оптимізму. Він і так насилу чіпляється за життя з температурою під сорок, тому починає обурюватися.

«Напевно, ви не видужаєте, раз у всі ніс суєті» – простодушно каже йому медсестра. «Ні, я більше люблю, коли до нас хворі поступають в несвідомому стані. Принаймні, тоді їм все за смаком, всім вони задоволені і не вступають з нами в наукові суперечки »- сердиться фельдшер.

Те, що дозволяють собі говорити медики – це ще півбіди. Найгірше нескінченний бардак, який твориться у відділенні. Деякі речі просто дратують. Білизна не за розміром, наприклад. Але інші небезпечні для життя. Героя оповідання з високою температурою медики «в запарці» кладуть на койку біля відкритого вікна. Потім медсестра захоплюється тим, що він вижив: «двожильний організм».

У «невеликий» палаті на тридцять чоловік можна підхопити від сусідів будь-яку заразу. Тим більше, що в лікарні мухи, блохи, а хворим «через недогляд» пхають немитий посуд. «І ви, напевно, необережно поїли із приладу, на якому їв коклюшний дитина» – співчуває герою медсестричка.

Але волю героя до життя, якщо висловлюватися іронічно, не може перемогти ніяка медицина: «Організм взяв своє, і я почав одужувати». До кінця оповідання герой вже не знає, як з лікарні скоріше втекти. Його, як і багатьох інших, забувають виписати, та й паперу заповнювати ніколи. У цей час «почався рух дружин хворих», які намагаються визволити близьких «з полону».

Після виписки герой дізнається, що вдома його вважали померлим. З бухгалтерії лікарні прийшло повідомлення, щоб дружина терміново з’явилася за його тілом: «Це у них помер хтось, а вони чомусь подумали на мене». Михайло Зощенко з перебільшеною стриманістю пише від імені героя: «Загалом, мені чомусь стало неприємно від цієї події». Я розумію, чому після повернення з лікарні герой воліє «хворіти вдома» і десятою дорогою обходить медицину.

ПОДІЛИТИСЯ: